«Якщо хлопець виграв у батька на гольфовому полі, це означає, що почав дорослішати. Коли ж дозволив йому виграти – це знак, що вже став дорослим». (Б. БРАЗЕЛТОН)
Зрілий батько не конкурує зі своїм сином. А коли разом грають в якусь гру або бавляться, повинен поводитися безпосередньо й спонтанно. Він має вміти як вигравати, так і програвати. «Людина може заздрити будь-кому, тільки не власному синові», – сказано в Талмуді. Чим простіше ставитиметься до сина, який конкурує з ним, тим вільніше поводитиметься й син. І тоді конкуренція перетвориться на цікаву гру, навіть якщо, скориставшись нагодою, під час неї буде зроблено щось корисне.
Батьки також повинні усвідомлювати, що їхні сини ростуть, стають чимраз самостійнішими й не зобов’язані в усьому коритися їхній волі. «Той, хто розуміє батьківство як покликання, приймає не лише життя, а й […] закон його розвитку» (Ж. Лакруа). Крім того, під час спілкування із синами-підлітками деколи виникають такі ситуації, які вчать батьків проявляти покору. Не раз це буває доволі прикре й навіть болісне навчання. Конкуруючи з власними батьками, сини нерідко прямо й безцеремонно заявляють про їхні недоліки й слабкості. Чинять це, однак, найчастіше не для того, щоб принизити чи висміяти їх, а радше внаслідок зосередження на собі та через брак делікатности. А тому батьки мають покірно визнати, що таким є закон дорослішання молодого чоловіка. Упродовж періоду дозрівання синів батьки не повинні очікувати від них вдячности й визнання. Виявлять їх, без сумніву, але набагато пізніше.
Внутрішня свобода й усвідомлення того, що це саме сини мають зростати, а батьки – маліти (пор.: Ів. 3:30), дають змогу розглядати конкуренцію синів і батьків як нагоду для зустрічі, діялогу та гарної гри. Крім того, кожна перемога сина над батьком свідчить про те, що він добре виховав свою дитину й може не турбуватися про її майбутнє.