Ісус сказав: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мр. 16:16). А що відбувається з дітьми, які померли, не прийнявши хрещення, у лоні матері через викидень чи аборт, або відразу після народження? Бог прямо нічого не сказав про це. Однак Він подав декілька важливих вказівок.
Першу з них знаходимо в одному з Послань апостола Павла. Він писав, що якщо людина не мала можливости пізнати Бога і прийняти Ісуса, тоді Господь судитиме її на підставі її власного сумління і закону, які Бог прищепив у людську природу (див. Рим. 2:12-16). Його вказівки звучать дуже просто: чини добро і уникай зла. І такі люди завдяки Ісусові спасуться.
Господь каже, якщо ми не навернемося і не станемо, як діти, не ввійдемо в Небесне Царство (див. Мт. 18:3). Таким чином дитина стала прикладом для віруючих. Зауважмо, величні у своїй гідності і такі близькі до Господа апостоли були порівняні із замурзаними дітлахами, котрі бігали по вулиці. Це точно не облагородило учнів, проте Господь не пожалів їх. Мова не лише про заохочення зберегти чисте серце, схоже на серце дитини. Тут ідеться про саме становище маленької людини, яка є безпорадною і в своєму житті потребує допомоги.
Важко собі уявити, що коли б надійшов найважливіший момент, тобто перехід у той світ, то дитина раптом стала б громадянином другої категорії. Адже державний закон захищав і захищає дітей, і малюкам навіть переходять родинні спадки і борги. Божа справедливість не може допустити такої несправедливости, щоб найменшу дитину з усіх Божих дітей позбавити спасення через їхній вік і здатність пізнавати. Так, ці діти також мають право бути Божими дітьми в силу самого походження від людини, а отже від Адама, сина Божого (див. Лк. 3:38).
Господь стверджує, що боротиметься за кожну людину, адже кожна є Його дитиною. Незалежно від того, скільки б гріхів вчинено, Боже милосердя завжди готове їх знищити. Це виявляється тим більш актуальним стосовно дітей, які, хоч і обтяжені первородним гріхом (тобто схильністю до зла і зраненою природою), однак не мають особистих провин. Це також діти Божі, і вони також потребують милосердя. Виглядало б гротескно, якби Господь скупився б їм подарувати небо, узалежнюючи його лише від прийняття святої тайни Хрещення. Вирішуючи про їхній відхід з цього світу, Бог не може наражати цих Своїх синів і дочок на менше щастя в небі тільки тому, що вони не мали більше часу для зростання у вірі. Адже Він сам прийняв рішення про їхній відхід. У такому разі батьки мають право вірити, що їхня дитина вже в небі. Коли вони стануть перед обличчям Христа, то точно зустрінуться з нею і упізнають одні одних, незалежно від часу, який минув. І тоді сім’я знову об’єднається.
Однак якщо така дитина була жертвою батьків і померла з їхньої вини, сама вона залишається непорочною. Адже вона повинна була жити і вчинити багато добра. Відповідальність за те, що життя цієї дитини передчасно закінчилося, а також за невиконане завдання перед іншими людьми і світом, лягає на винних в її передчасній смерті.
Даючи життя Своїм дітям, Бог знає, що відбудеться. Він створює нас з любови, позаяк прагне поділитися Своїм існуванням. Він створює нас також для сповнення Своєї волі, бо кожна істота має мету, визначену планами Божого Провидіння.
Церква вірить, що Бог приймає до Себе дітей, які померли, не отримавши Хрещення.