Досить важко, стикаючись із реальним життям, досягти справжньої біблійної рівноваги, яка є ознакою сповненого Святим Духом лідера. У кінці однієї з Біблій, якою я колись користувався, я склав перелік 30 пар аргументів на користь такої необхідної для ефективного християнського життя рівноваги, однак цей перелік усе ж не можна вважати повним. Я хотів би торкнутися декількох сфер життя, в яких нам так необхідний баланс для виконання Великого Доручення:
1 Рівновага між вірою та здоровим глуздом. Доволі часто від лідерів очікують непохитної, сміливої віри, від них чекають ризику. Історія місіонерського руху знає таких людей, як Емі Кармайкл, Хадсон Тейлор та Джим Еліот. Звісно ж, коли Святий Дух закликає лідера зробити крок віри, йому необхідно йти вперед, а іншим слід намагатися не відставати. Замислімося на мить над роллю лідера. Лідер повинен розуміти, що своїми словами він запалює вогонь у серцях інших людей і передає їм свої прагнення. Саме тому лідерові необхідно усвідомлювати свою відповідальність і вміти встановлювати реальні цілі, навіть, якщо потрібно, розвивати в собі здоровий скептицизм. Молоді лідери повинні розуміти, що непохитна віра гігантів місій та відомих християнських діячів, часто формується впродовж багатьох років служіння і численних помилок. Я переконаний, що чимало християнських біографів не зовсім відверто пишуть про своїх героїв, замовчуючи деякі гріхи і падіння провідних лідерів минулого. Як зазначив Е.У. Тозер:
„Ми відчайдушно намагаємося змусити себе повірити, забуваючи про той факт, що трохи здорового невір’я для здоров’я душі так само необхідно, як і віри. Я скажу навіть більше: нам було б надзвичайно корисно розвинути в собі шанобливий скептицизм. Це зберегло б нас від тисяч боліт і трясовин, в які потрапляють так багато віруючих. Не гріх мати сумнів щодо певних питань, гріх вірити всьому підряд“ („Корінь праведності“).
2 Рівновага між дисципліною та свободою. Ви можете процитувати мені вірш із Послання до галатів, 5:13, де сказано, що ми покликані до свободи, і я погоджуся з вами, однак пам’ятайте, що та ж сама Біблія закликає нас служити одне одному. Якщо існує правило, то існує й певне обмеження свободи. Проте правила – це не лише обмеження, а й можливість показати свою любов одне до одного. Ще один спосіб поглянути на правило – як на виклик, разом із яким нам дано силу, щоб його прийняти. Благодать без дисципліни може мати сумні наслідки.
Деякі лідери, по-своєму розуміючи Божу роботу, іноді схильні надто сильно зосереджувати увагу на виконанні правил. Може, на це їх провокують ворожі голоси лібералізму, що доносяться зі світу. Проте часто трапляється так, що лідер визначає, як він чи вона втілюватимуть у життя свої рішення і правила. При цьому вони можуть бути абсолютно праві у своїх рішеннях, але зовсім не праві у виборі методів пояснення їх оточуючим і ставленні до людей. Ті з нас, хто має сильний характер і тверді переконання, часто ображають оточуючих набагато сильніше, ніж ми це усвідомлюємо.
3 Рівновага між владою та спілкуванням (цей пункт тісно пов’язаний із попереднім). Історія знає чимало прикладів приголомшливого авторитету місіонерських лідерів. І Вільям Бут, і К. Стадд були вимушені попросити членів своїх сімей залишити організації, якими вони керували, через нездатність тих виконувати їхні вимоги. Я переконаний, що нині нарівні з потребою у владі існує й потреба в спілкуванні. Поруч із тими, хто віддає розпорядження і приймає рішення, повинні бути й ті, хто висловлюють сумніви й альтернативні думки, тим самим врівноважуючи владу сильного лідера. У багатьох організаціях цю роль виконує рада місій або інший, подібний до неї орган. Давня історія і відносно сучасні події свідчать про те, що Бог використовує найрізноманітніші керівні структури, стилі та методи.
4 Встановлення пріоритетів – проблема для лідерів. На плечах лідера лежить так багато найрізноманітніших обов’язків, що нам надзвичайно важливо навчитися мудро використовувати свій час. Ми постійно змушені робити вибір між особистим часом і часом, проведеним із людьми, часом із сім’єю та часом без сім’ї, роботою і відпочинком, молитвою і вивченням Біблії, між свідкуванням невіруючим і допомогою віруючим. У досягненні такої рівноваги важливу роль грає наш темперамент. У світі не існує двох точнісінько однакових завдань або однакових лідерів. Баланс щодо використання часу кожному окремому лідерові слід встановлювати з урахуванням умов свого життя та служіння. Однак сприяти дотриманню такого балансу в житті лідерів повинні всі ті, з ким вони живуть і працюють. Оточуючим необхідно заохочувати лідерів, підтримувати, не очікувати від них чогось надприродного, не чинити зайвого тиску. Найголовніше для керівника – це любов і уміння працювати в команді. А цього ми навчатимемося упродовж усього свого життя.
5 Люди хочуть, щоб їхні лідери були рішучими і твердими, втім ці якості необхідно врівноважувати м’якістю та смиренням. Смирення говорить голосніше, ніж безконечна праця, її не можна підробити. Смирення – це співчуття до грішників, визнання своєї неправоти, неправильних мотивів і сповідання їх перед оточуючими. Проте смиренність не має нічого спільного з бездіяльністю, викликаною страхом створити зайві проблеми. Для кожного лідера надзвичайно важливо уміти протистояти страху. У деяких людей є „дар“ передавати оточуючим свої страхи і позбавляти їх упевненості. Один із віршів, який допоможе вам протистояти – 2 Тим. 1:7: „Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму“.
Деякі люди, неправильно розуміючи смиренність, розвивають нездорове сприйняття своєї особистості – низьку самооцінку, їм важко бути керівниками місій, і навіть ефективними учнями та організаторами місіонерської роботи у своїх церквах. У житті кожного лідера бувають злети й падіння, однак при цьому необхідно навчитися не втрачати самовладання і справлятися зі страхом, який нерідко супроводжує такі хитання. Втім найголовніше для керівника – бути готовим чесно й відверто, з любов’ю визнати свою помилку та прийняти її наслідки.
6 Доктринальна врівноваженість надзвичайно важлива для лідера. Доктор Френсіс Шиффер і доктор Джон Стотт навчили мене любити чистоту християнської доктрини. А Тозер та інші, подібні до нього, навчили цінувати щоденну Божу присутність. Кожному з нас необхідно перебувати і в тому, і в іншому – шукати золотої середини між доктриною і життям. І все ж доктрину слід уміти відрізняти від особистих переконань та ідеалів. Чимало керівників отримують високі посади завдяки своєму прагненню виконувати поставлені перед ними завдання та досягати встановлені цілі. У цьому нема нічого поганого, однак надзвичайно важливо установити чітку межу, яка відділяє основні доктрини, які є незмінними, від усього іншого, з чим дозволено (або повинно бути дозволено) не погодитися. На превеликий жаль, лідери багатьох конфесій остерігаються міжконфесійних контактів, оскільки це вимагає гнучкості переконань, що, насправді, не становить жодної загрози християнській доктрині. Таке ставлення спричинене ізольованістю, в якій ми перебували в продовж тривалого часу, і його можна змінити, якщо запровадити практику збирати представників різних конфесій для спільної молитви та спільного прийняття рішень. При цьому надзвичайно важливо поважати незначні розбіжності у вченні. Здебільшого існують шляхи досягти компромісу в любові, взяти до уваги принципи та ідеали окремих людей чи організацій, або принаймні в необразливій формі висловити свою незгоду, продовжуючи разом іти вперед.
7 Лідерам необхідно формувати врівноважене сприйняття Бога. Мені подобається, як про це висловився Тозер:
„Спілкування з Богом – найбільша у світі насолода. Він спілкується з викупленими просто і свіжо, таке спілкування приносить душі спокій і зцілення. Бог не надмірно чутливий, не егоїстичний і не залежить від Свого темпераменту. Завтра, через день і через рік Він залишатиметься незмінним. Богу догодити неможливо, але Йому неважко зробити приємне. Він відразу помічає будь-яку спробу догодити Йому. А догоджаємо ми Йому зовсім не відчайдушними намаганнями досягти досконалості; Він задоволений нами, якщо ми кидаємось у Його обійми зі всіма своїми недосконалостями, вірячи при цьому, що Він усе розуміє і незважаючи ні на що любить нас“ („Корінь праведності“).