Те, що предвічний і всемогутній Господь захотів стати для тебе дуже близьким, щоб ти зміг нав’язати дружні стосунки з Ним, це вже незбагненна тайна Любови. Втім існує ще більша тайна, перед якою ангели й люди можуть лише, завмерши, мовчати, тайна, яку апостол Павло називає «для юдеїв згіршення, а для греків безумство» (1Кор. 1:23): предвічний Син захотів понизитися аж до твоїх найбільш прихованих ран, до твоїх найбільших страждань, аж до твоєї смерти, щоб повністю обновити тебе Своїм вічним життям. Це і є тайна Ісусового хреста: муки і глузування, які улюблений Син Отця перетерпів за тебе, відречення і зрада, яких Він зазнав від Своїх друзів і, попри досконалу невинність, Його смерть як розбійника й раба.
«Не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його… Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! […] Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст… […] Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння […] Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців!» (Іс. 53:2-12).
Споглядання хреста відкриває тобі одночасно дві глибокі тайни:
Насамперед тайну твого гріха; тієї хвилини ти розумієш, що він не є ані теоретичний, ані чужий для Бога. Своїми гріхами ти разом з Юдою, катами і солдатами розпинаєш Сина Божого, глумишся з Нього, відрікаєшся від Нього, проколюєш Його разом із ними. І все це не «ніби»: реально і конкретно через твій гріх (і через гріх когось іншого на твоєму місці), через брак у тобі любови, через твої відречення і спустошення були пронизані тіло й серце Ісуса. Той самий Ісус не сказав: «що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви ніби вчинили», а сказав: «Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). Так само Він сказав Павлові, який переслідував християн: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:4-5). Однак ці слова набувають повноти правди, і для Павла, і для тебе, саме під час Страстей.
Утім водночас тобі була дана в одкровенні «надзвичайно велика любов Господа до тебе». Адже навіть тоді, коли ти Його розпинаєш, Ісус молиться Своєму Отцеві, кажучи: «Отче, відпусти йому (їй), не знає бо, що робить» (пор. Лк. 23:34). Тому апостол Павло зможе написати правдиво, а не через «ніби»: «Живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20); цю фразу ти, знову-таки правдиво, можеш застосувати до себе, споглядаючи розіп’ятого Ісуса, Якого ти пронизав своїми провинами, тоді як Він приходив до тебе беззахисним, лише даруючи тобі Своє прощення.
Говорити про любов Ісуса до тебе – означає говорити також про Його страждання задля тебе: у них Ісус ніс твої страждання і твою смерть, а також твої рани та гріхи, навіть такі, про які ти сам не знаєш. І якщо ти подумаєш про те, що в момент страждань Ісус ніс ще й страждання та гріхи всього світу, колишнього, теперішнього і прийдешнього, то це дасть тобі змогу відчути силу пережитого Ним жаху й гіркоту чаші, яку Він захотів випити з любови до тебе: ніхто інший, крім Нього, не опустився так низько до людського страждання. Про це згадано у свідченнях про Його страсті:
«Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю… Прослав, Отче, Ім’я Своє!» (Ів. 12:27).
«І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити… І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» […] І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!… А проте, не чого хочу Я, але чого Ти…» (Мр. 14:33-34,36).
«А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…» (Лк. 22:44).
«О годині ж дев’ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мр. 15:34).
«Та один з вояків списом бока Йому проколов, і зараз витекла звідти кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. о це сталось тому, щоб збулося Писання: Йому кості ламати не будуть! І знов друге Писання говорить: Дивитися будуть на Того, Кого прокололи» (Ів. 19:34-37).
Відколи Ісус був розіп’ятий на хресті, і для тебе, і для будь-кого з людей, усе змінилося. Адже вже не існує такого гріха, такої рани, такого страху, які Ісус на хресті не вистраждав би з тобою, у тобі й для тебе. Життя може принести тобі свою частку випробувань, невдач, а також падінь, зради і викидів сумління: відтоді, як Ісус помер, думаючи про тебе і приносячи в жертву Своєму Отцеві усе Своє життя задля тебе, ти вже ніколи не є сам (сама) і завжди можеш знову занурити свій хрест і свої гріхи в Його розіп’яту Любов. Вже немає нічого абсурдного, нічого непотрібного: адже твої рани обмиті ранами Христа; у Ньому ти розділяєш спасенну Любов, прощення і спасіння: своє і усього світу; «і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:29).
«Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздоровилися» (1Пет. 2:23-24).