«І промовив Господь: Я справді бачив біду Свого народу…» (Вих. 3:7). І зглянувся Бог, бачачи Свій народ у рабстві гріха, смерти й покинення: Він «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Адже «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього […] І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:1-3,14).
Такою є приголомшлива тайна Божого спасіння: не якась зовнішня постанова, не якийсь посланець чи якийсь правитель наряду з іншими, а сам Бог, Син Божий став людиною серед людей, близьким тобі, щоб, прив’язуючись до Нього, ти мав частку в Його повноті життя і Любові, від нині і навіки. Саме перед цією нечуваною та неочікуваною ініціятивою Господа Марія, у досконалості свого очікування, була «збентежена»: чи діва очікувала на те, щоб стати матір’ю, і то матір’ю предвічного Сина? І як Всевишній і Всемогутній Бог може нас настільки любити, що стає таким малим і смиренним у тайні Різдва та впродовж усього Свого життя серед нас?
Тож поглянь на Дитя, народжене від Марії: це Він, предвічний Син Отця; поглянь на того, хто упродовж тридцяти років непомітно перебував серед нас, заробляючи на хліб працею Своїх рук: це Він, Творець світу. Слухай того, хто впродовж трьох років пройшов з кінця в кінець усю Палестину, проголошуючи спасіння, милосердя і милість Бога, втіленого в Його Особі. Він зазнав втому в дорозі, голод, спрагу, спокуси, страждання від втрати Свого друга Лазаря, зраду близьких Йому людей, фізичні й моральні муки і, нарешті, смерть; точно так само, як Він розділяв радість одруження людей чи радість свят, нашої людської дружби. Так, Син Божий переживав усе те, що й ти, крім гріха: Він став твоїм братом, тому ти справді можеш довіритися Йому, Еммануїлу, що значить «з нами Бог».
«Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 4:15-16).
Якщо Бог, повнота Любови, став людиною задля твого спасіння, якщо Він, як і ти, має тіло, розум, почуття і серце людини, то зустрічаючи цього чоловіка, ідучи за Ним, слухаючи й люблячи Його, приймаючи Його дружбу й дари Його серця, ти отримаєш від Бога спасіння і життя. Тож розгорни Євангеліє, відкрий свої вуха і своє серце: кожне слово Ісуса, кожен Його жест передають тобі слово і жести Бога сьогодні, як і дві тисячі років тому Його учням.
Чи Ісус не зцілив хворих і біснуватих? Він може також зцілити тебе від твоїх страхів, невпевнености і слабкости, якщо ти довіришся Йому. Чи Ісус не простив гріхів Закхею (див. Лк. 19), жінці, спійманій на перелюбі (див. Ів. 8), розслабленому (див. Мт. 9), Петрові, який відрікся від Нього (див. Лк. 22:54; Ів. 21)?
Він і тобі може дарувати прощення і мир, якщо ти щиро їх попросиш. Чи Ісус не ставиться з великою чуйністю та небаченою повагою до всіх нужденних і зранених життям? Так само буде і з тобою, якщо ти представиш свою убогість і свої рани Його ніжному погляду. «Зійди зараз додолу, – каже Він тобі, як Закхею, – бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» (Лк. 19:5).