«Матусю-Татусю. Це ви мені ці молитви швиденько диктували, тож я мусив їх, напружуючись, з пам’яті, слово за словом, складати докупи й записувати. Часто щось не дочув, чогось не зрозумів, припускався помилок, пам’ять мене підводила, пропустив чимало». (Я. КОРЧАК)
Молитва – це безцінний дар, який батьки можуть дати своїм дітям. Батько не лише вчить своїх дітей молитися, а й молиться за них. Вводить їх у свій діялог з Небесним Отцем. У такий спосіб дає також дітям свідчення віри й приклад молитви. Молитва за дитину – це особливий знак любови, доброзичливости й батьківської опіки. Це чудовий і важливий спосіб супроводжувати своїх дітей. Відповідно до того, як вони ростуть, батько щораз глибше усвідомлює, що дедалі менше впливає не тільки на їхній розвиток, а й на всю їхню поведінку. Вони стають чимраз незалежнішими й самостійнішими. Крім того, поступово творять власний внутрішній світ, до якого батьки здебільшого не мають доступу.
Навіть найбільші виховні зусилля батька й матері аж ніяк не гарантують, що їхні діти не припускатимуться помилок і точно виростуть добрими, чесними й мудрими людьми. Щоденне багатогодинне перебування дитини поза домом наражає її на вплив невідомих батькам речей. Усвідомлення цього факту може непокоїти батьків. І саме цей неспокій – чудова нагода для молитви за дітей. Молячись, батьки починають розуміти, що їхні діти не належать їм. Отримали їх лише на короткий час, щоб супроводжувати дорогою до самостійности й зрілости. Коли діти, подорослішавши, покидають рідний дім і створюють власні сім’ї, батьки здебільшого вже не мають на них жодного впливу. Що в такій ситуації можуть робити для них? Молитися. Батькові потрібна віра в силу його молитви. Завдяки їй може підтримувати своїх дітей, допомагати їм розв’язувати щоденні проблеми та вести внутрішню боротьбу, адже, дорослішаючи, вони нерідко стикаються зі своїми людськими слабкостями, страхами й стражданнями.
І хоча, згадуючи своє дитинство, ми зазвичай найохочіше повертаємося подумки до найщасливіших хвилин, то все-таки (і про це не слід забувати) в дитинстві і молодості на нашу долю випадали й важкі та неприємні переживання: пізнання дитячої і юнацької слабкости, різноманітні загрози, відчуття невпевнености в собі, а часом і несправедливе ставлення з боку однолітків та дорослих. Для багатьох дітей, як хлопців, так і дівчат, період дитинства й дорослішання – це час болісних поразок, кривди, страждань, про які дорослі не раз навіть не здогадуються.