4 – Дитина не належить батькам

«Дитина не є частиною батьків, не є також їхньою власністю. Вона – цілком окрема особа, яку довірено батькам доти, доки вона не зможе жити самостійно». (С. СЛАВІНСЬКИЙ)

Справжня зустріч і діялог батька із сином чи донькою можуть відбуватися лише в атмосфері свободи, взаємної поваги та цілковитої довіри. Тільки за таких обставин дитина спонтанно ідентифікує себе з тими цінностями, які для її батька є найважливішими, і прийме їх як власні. Те, що надає сенсу й мети людському життю, неможливо нав’язати, якої форми ми йому не надали б; його можна лише подарувати під час особистої зустрічі, наповненої приязню, повагою, взаємною турботою та партнерством.

Хоча батько дає дитині життя, дитина йому не належить. Вона не є його власністю також і тоді, коли ще повністю залежить від нього. На кожному етапі свого розвитку діти – це цілком автономні істоти, щодо яких батьки виконують лише службову роль. Батько є тільки «старшим братом у вірі» свого сина чи своєї доньки. Батько кривдить власну дитину, якщо, порушуючи її свободу, змушує її приймати щось, навіть якби це були найпрекрасніші, за своєю суттю, дари.

Через те, що дитина не є власністю батька, він не має права обмежувати її свободу, незважаючи на її добро. Батько й мати можуть використовувати свою батьківську владу, постійно пам’ятаючи про свободу дитини. Якщо батьки не зважають на прагнення, потреби й почуття дитини, вона вважає, що зловживають батьківським авторитетом. Коли ж батько поважає свободу дитини й часто демонструє це, вона доволі швидко зрозуміє, що свобода – це аж ніяк не привід догоджати тілесності. Навпаки, вона виявляється в послуху та жертовному служінні, пронизаному справжньою любов’ю (пор.: Гал. 5:13).

Батько повинен уважно, але водночас із розумінням і доброзичливістю стежити за тим, як дитина використовує наданий їй простір свободи. Не буде нічого страшного й у тому, якщо вчитиметься послуговуватися власною свободою на дрібних помилках. Виправляти ці помилки допомагатиме їй її батько.

В особливих випадках варто діяти так, щоб молода людина відповідала за наслідки зловживання свободою, але лише такою мірою, якою це для неї можливо й корисно. Тільки так зможе засвоїти, що свобода – це не свавілля, а прийняття відповідальности за себе та доручені їй обов’язки.

Попередній запис

3 – Навчіть дитину радіти життю

Наступний запис

5 – Шануймо свободу своїх дітей