4) НЕ ПИЙМО ІЗ СУХИХ ДЖЕРЕЛ

«Бо так промовляє Господь, Бог, Святий Ізраїлів: Коли ви навернетесь та спочинете, то врятовані будете, сила вам буде в утишенні та в сподіванні. Та ви не хотіли». Іс. 30:15

Коли ми невдоволені тим, що знайшли, то це не те, чого ми шукали. К. С. Л’юїс

Поміркуйте над цим: а що, коли речі, які, з вашого погляду, мають принести вам радість, насправді цього не зроблять? А що, коли ви шукаєте задоволення в хибному місці, але не хочете в це вірити?

Біблія каже, що радість доступна всім – але насправді вона оминає багатьох. З відчаю ми пробуємо все на світі, що могло б хоч якось втамувати нашу спрагу радости. Ми покладаємо надію на людей.

Ми покладаємо надію на те місце, де живемо чи хотіли б жити. Ми покладаємо надію на статки, своє становище й особистість.

Ці речі можуть ощасливити вас на деякий час, але вони ніколи не виправдають ваших сподівань, тому що, як вже було сказано, щастя не досить. Це справді так. Його ніколи не вистачить, щоб радість запанувала в наших серцях.

* * *

Уявіть собі разом зі мною таку сцену. Ви йдете в пустелі під палючим сонцем; ви кружляєте вже не один день і вже майже певні, що заблукали. Ви не можете втамувати спрагу, тому що води у вас немає, і якщо ви хутко не знайдете її, то загинете. Тоді ви бачите в далині щось подібне до лимонадного кіоску. На ньому висить мерехтливий неоновий знак з рекламою: «Тут ви знайдете живу воду!» За прилавком стоїть Бог, простягаючи вам склянку чистої, холодної як лід води. Ви накульгуєте до прилавка, ледве волочачи ноги, і кажете йому: «Дякую, Боже! Я бачу цю чудову склянку води у Твоїй руці і дуже ціную Твою ласку. Але якщо Ти не проти, я візьму лопату, яка лежить отут на землі, і викопаю свою криницю». Тож ви берете в руки лопату і починаєте копати. І з великими зусиллями ви викопуєте яму, в якій збирається вода. Але дуже скоро ваша копанка міліє і починає висихати, і ви знову відчуваєте спрагу. Увесь цей час Бог терпляче чекає, держачи в руці свіжу, прохолодну рідину, яка неодмінно заспокоїть вашу нестерпну спрагу.

Чи не впізнали ви в цій розповіді самих себе? Так могла би виглядати історія мого пошуку радости: спрагла і знеможена, я нехтувала Боже запрошення, вирішивши відчайдушно шукати сама, та без жодного успіху.

Звісно, ми не перші люди, які шукали радости зовсім не там, де мали б шукати. Століття тому ізраїльтяни забули, що Бог є джерелом їхнього відкуплення. Вони знайшли собі неправдивих богів, яким поклонялися інші народи, замість того щоб покладатися на Бога, Який вивів їх з Єгипту.

Через пророка Єремію Бог каже ізраїльтянам: «Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають» (Єр. 2:13).

Тут Єремія вживає мову, яку легко могли зрозуміти читачі. «Живою водою» названо потік джерельної води, який не міліє ніколи. В тогочасному Ізраїлі джерела давали таку добру, свіжу, прохолодну й чисту воду, яку годі було знайти деінде. Водозборами ж були великі ями, видовбані в скелі, які використовували, щоб збирати дощову воду. Вода у водозборах була не тільки брудна, вона могла швидко скінчитися, якщо дощів того року не було. Крім того, водозбори були ненадійними – якщо в них з’являлася тріщина, то вони взагалі не держали води.

Не було жодного сенсу вибирати водозбір, а не джерело. Але саме це вчинив народ Ізраіля, покинувши Ягве, свого Бога, заради фальшивих богів.

І ми, достоту як ізраїльтяни, не йдемо до Бога, шукаючи в житті втіхи, а натомість беремо в руки лопату і риємо свої водозбори. Ми переконані, що в наших водозборах вміститься досить води, щоб заспокоїти наші спраглі душі. І коли нам бракує в житті радости, ми йдемо до тих копанок, надіючись, знайти в них свою радість.

Проблема в тому, що водозбори, які викопуємо ми з вами, не вміщають досить води, щоб ми могли перебути важкі часи. Вони тріскають і висихають. Замість того, щоб приходити до Бога, ми копаємо трохи глибше. Шукаючи радости, ми день у день шкандибаємо до того самого місця, де не знайшли радости напередодні.

Ларі Креб пише: «Відчуваючи спрагу, люди вибирають хибну дорогу. Вони не хочуть довіритися Богові, щоб Він вгамував їхню спрагу. Натомість вони бажають самі вибирати, де хотіли б шукати задоволення. Вони блукають світом, твердо вірячи, що вгамують жадання свого серця, коли візьмуть у руки лопату, знайдуть непогане місце для копання і почнуть шукати таку жадану втіху. Простіше кажучи, люди хочуть самі керувати своїм життям. Упала людина страшиться своєї вразливости і водночас ні за що не хоче втрачати своєї незалежности».

Дозвольте мені показати вам, як усе це не раз відбувалося в моєму житті. Я можу пригадати не один десяток разів, коли мала поганий день. Якась проблема розриває моє серце. Я засмучена, самотня, налякана, стривожена. Я думаю: «Мені потрібно з кимось поговорити. У Ріка немає часу, а тому я подзвоню подрузі. Вона вислухає мене». І я набираю номер подруги. Вона слухає і дає мені чудову пораду. Вона навіть молиться зі мною. Вона ділиться зі мною Божим Словом. На деякий час це допомагає. Але коли я кладу слухавку, то тривога повертається. Я далі спрагла.

Я вирішую, що мушу відвернути свою увагу. Я вмикаю музику, яка дійсно мені до вподоби. Мені легшає на деякий час. Мій настрій трохи покращується. Але тоді я пригадую причину своєї тривоги. І знову відчуваю спрагу.

Їжа! Мені допоможе їжа! Тож я починаю порпатися в холодильнику. Я знаходжу вчорашню печеню, картоплю й моркву і наїдаюся досхочу. Але я досі спрагла. Чіпси! Чіпси і сальса! Чіпси і гуакамоле[1]! Чіпси і БУДЬ-ЩО зарадять проблемі, яка докучає мені.

За кілька хвилин масового споживання чіпсів мене починає боліти живіт, і я тривожуся далі. Я досі уперто жадаю заспокоїти свою спрагу і думаю: «Шоколад! Ніщо не зможе протистояти шоколадові». Тож я дістаю свої припаси цукерок.

Але вже за декілька хвилин я знову відчуваю той знайомий біль. Боже, чому я досі така спрагла? Я ж наїлася досхочу! Я говорила з подругою. Я спробувала відвернути свою увагу. Тож чому я далі спрагла? І до речі, чому Ти не допомагаєш мені? Я щомога стараюся бути радісною, і не можу зрозуміти, чому Ти стоїш і нічого не робиш.

Я намагалася викопати свій водозбір. Я копала лопата за лопатою, прагнучи знайти радість. Зовсім не розуміючи того, що Бог ніколи не дозволить мені викопувати свій водозбір, я серджуся і гніваюся на Бога.

Щоб напоїти нас водою, Бог може використовувати різні речі та різних людей у нашому житті. Але Він не допоможе нам рити свій водозбір. Не тому, що Він недобрий, а тому що Він знає, що водозбори, які ми риємо самі, висохнуть і не втамують нашої спраги. Він докладає зусиль, щоб привабити нас назад до Себе, назад до живої води, яку дає Він.

Автор і пастор М. Крейг Барнз пише: «Не сподівайтеся, що Ісус спасатиме нас, навчаючи покладатися на ті речі, які ми боїмося втратити… Він покине всяке починання, метою якого є знайти спасення в чомусь іншому, крім Бога».

Тож погляньмо пильніше на оті потріскані водозбори – неправдиві джерела радости, – до яких ми зазвичай ідемо, шукаючи тривалої радости.


[1] Закуска мексиканської кухні на основі авокадо. – Прим. ред.

Попередній запис

Як віднайти новий спосіб мислення

Наступний запис

Жадаючи любови: люди