Розпочинаючи розгляд природних атрибутів Бога, як вічний та незмінний, дамо коротке пояснення значення слів «вічний» і «вічність» у світлі Божого Слова. Слова «вічний і вічність» у Біблії означають безпочатковий і нескінченний.
Також ці слова в Біблії вживаються на означення того, що мало свій початок у часі, але не має кінця. Крім цього, у Біблії говориться про людину, яка, вмираючи, відходить у вічний дім. Цими словами означається вічна слава, яка чекає на вірних після короткочасного страждання, а також вічне життя, яке дається Христом; вічне царювання, вічне відкуплення, а також і вічна загибель та муки грішників.
Так само в Біблії словом «вічно» іноді означено період часу, якій мав початок і кінець. Значення слів «вічний»і «вічність» слід шукати завжди в змісті того вірша або оповідання, де їх уживається.
Біблія починається словами «На початку Бог…». Це є початок усього, що знає людина, усього, що ми можемо розуміти й переживати.
Тоді, коли все почалося для людини, Бог уже був. Бог завжди був. Він не має початку. Він не створив Себе і ніхто інший не створив Бога. Кожна матеріяльна річ мала свій початок, тобто кожної матеріяльної речі колись не було. Кожна фізична річ розкладається, зазнає змін.
Але коли йдеться про Бога, Він не є якесь фізичне єство. Якби Бог був фізичним єством, то Він би змінювався, як і всі інші фізичні істоти й явища. Біблія учить, що найвище, остаточне єство всякого буття не є ані фізичне, ані матеріяльне, але духовне.
Можна сказати, що існує матерія, понад нею існує енергія, а найвищим, остаточним є дух. І цей дух не без форми, але радше це духовне єство, що є поза й понад усяким буттям. І це духовне Єство, Особа в трьох проявах є Вічним Богом.
А чи могли б ми подати для прикладу місця з Біблії, де говориться, що Бог є вічний? 1-ша Книга Біблії Буття говорить, що Бог є Вічний. У 21-му розділі, у 33-му вірші написано: «А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві, і кликав там Ім’я Господа, Бога Вічного». У Книзі Виходу читаємо, що Мойсей просив Бога назвати Своє ім’я, щоб міг це ім’я переказати Ізраїльському народові. Бог сказав: «Я Той, що є… А оце Ім’я Моє навіки». У Книзі пророка Ісаї 40:28 написано: «Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його». Цей же самий пророк Ісая в 57-му розділі в 15-му вірші записав: «Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на Височині та в святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!».
У цьому тексті Слова Божого, поміж іншими іменами, є ім’я вічно Живущий. Отже, для Нього не було початку, як і не буде кінця. Він вічноживий.
У Псалмах неодноразово підкреслюється вічність Бога. Наприклад, у Псалмі 93:2: «Престол Твій поставлений міцно спрадавна, від вічности Ти!». У Псалмі 90:2 читаємо: «Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!». У Псалми 102 читаємо, починаючи з другої половини 25-го вірша і нижче: «Твої роки (тобто Божі) – на вічні віки. Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук, позникають вони, а Ти будеш стояти… і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони… Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!»
У Книзі Повторення Закону (33:27) читаємо: «Покрова твоя Бог Предвічний і ти в вічних раменах Його». Предвічний – це значить безпочатковий. Бог не мав початку, Він завжди був.
Апостол Павло в Посланні до Римлян (1:20) згадує про вічну силу Божу і Божество.
Земне життя людини обмежене часом. Воно появилося по причині, від батьків. Натомість Бог Сам є причиною всього, і Він не мав початку і не залежить від причини і не має границь.
Ідея вічности виникає із свідомости людини, часто також і не з Біблії, а від спостереження небесних світил. Астрономи були б стривожені, коли б зауважили в рухах плянет зміни хоч би на одну секунду в рік. Постійність і ідеальна точність їх руху змушують задуматися людину, коли вона порівнює своє короткочасне життя і плянети всесвіту, хоч і вони не є вічними.
Є один теологічний догмат, який вчить, що Бог не діє в часі, бо Він вічний. Інакше кажучи, для Бога час не існує і, наприклад, те, що має бути колись, Бог уже пережив. Це поняття є більш філософське, ніж біблійне. У Біблії Бог представлений як живе Єство, Яке пробуває з людиною в окресленому часі. А час складається з минулого, теперішнього і майбутнього. Можна написати таку формулу для часу: час = минуле + теперішнє + майбутнє. І хоч кожний з них відрізняється їх не можна відділити, вони мусять бути разом. Не можна сказати, що минуле не є час, або теперішнє і майбутнє не є час. Кожний із них відрізняється, але кожне залежить одне від одного.
І ось візьміть приклад. Вічний Бог в окресленому часі діє у відношенні до людини так, як описує Біблія. Бог оглядає, думає, говорить з людиною, пам’ятає, засмучується, ревнує. Людина може призвести Бога до гніву. Бог може бути зворушенний співчуттям. Він вислухує людину, прощає їй гріхи, радіє, змінює Свої пляни і приймає нові рішення.
Всі ці атрибути не можуть бути виявлені одночасно до тієї ж самої особи. Наприклад, Бог не може бути засмучений і радіти в той самий час у відношенні до якоїсь людини. Значить, все може бути впродовж певного часу. Отже, у Бога є час, однак Він не обмежений часом. І цим відрізняється від людини, бо Він не був ніколи створений, Він завжди був. Правда, це трудна концепція для нашого розуму, бо пізнавальна спроможність його обмежена.
А тепер розглянемо другий атрибут істоти Бога – Його незмінність.
У Книзі пророка Малахії (3:6) написано: «Бо Я, Господь, не змінююся». У Посланні Якова (1:17) читаємо: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни». Ці слова вказують на дуже важливий атрибут Божого характеру, на Його незмінність. Цим людина відрізняється від Бога. Люди є змінними, як під поглядом фізичним, так і моральним. Люди старіються, змінюються зовнішньо і так само змінні залежно від обставин життя. Як часто люди не додержують своїх обітниць! Як часто люди є однобічними, пристрасними! Натомість Бог є незмінний. Це в Його характері.
У Посланні апостола Павла до Колосян (1:17) написано: «Він є перший від усього, і все Ним стоїть». Коли все Він створив і все держиться Ним, то Він не може змінювати Своєї обітниці. Коли б Бог не держав у Своїх могутніх руках всесвіту, то всесвіт розпався б.
Візьмім для прикладу атрибут Божого характеру – любов. Бог Сам рішив, яким Він має бути. Отож, Він рішив бути Богом любови. І у Своїй любові Бог незмінний. Він любить усіх і бажає всіх спасти. Як вияв любови до людини, Він послав Свого улюбленого Сина на мученицьку смерть, щоб рятувати людину. Бог не міг вчинити інакше.
Слово Боже вчить, що Бог є незмінний. А як тоді зрозуміти ті місця Біблії, де, наприклад, написано: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Буття 6:6) або змінив Бог Своє рішення щодо знищення Ніневії?
Ці місця Біблії ще раз підтверджують, що Бог є Особою і має Свою Особовість. Бог не змінив Свого характеру, але змінив Своє рішення супроти людини. Щоб ясніше зрозуміти це питання, розглянемо деякі приклади із Біблії, що вказують на моральні атрибути Божого характеру.
У Книзі пророка Ісаї (1:18) записані слова, сказані Богом до людей: «Прийдіть і розсудимо». Або в Ісаї (55:8): «Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги».
Пророк Єремія в 2-му розділі, у 2-ім вірші записав: «Так говорить Господь: Я згадав тобі ласку юнацтва твого». Ці місця Біблії показують, що Бог має інтелектуальні властивості. Правда, Біблія пояснює, що Бог думає не такими категоріями думок, як людина: «Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 55:9). Але факт є той, що Бог, як Особа, думає.
Бог переживає емоційні реакції смутку чи радости, залежно від того, як чинить людина. «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм», – написано в Біблії. Серце – це місце рішення, це центр Єства. І коли написано, що Бог засмутився в серці Своїм – це значить, що Бог засмутився в центрі Свого єства з причини людського гріха.
Бог не змінюється, змінюються тільки люди. І залежно від того, як люди ставляться до Бога, до Його обітниць; залежно від поведінки й поступування людей, Бог так відчуває, реагує й діє.
В Ніневії люди грішили. Написано, що зло тих людей прийшло перед лице Боже. Бог є любов. Він любить Своє творіння і старається його рятувати. Отож, Він послав пророка Йону, щоб пішов до Ніневії і там проповідував. Коли нарід Ніневії почув, що за свій гріх буде знищений, розкаявся перед Богом і в горливій молитві, від царя почавши і до найменшого в місті, просив про прощення і про помилування. Написано, що Бог побачив, що вони «звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить» (Йони 3:10).
Тут Бог не змінився в Своєму характері, але люди змінилися, покаялися, і тоді Бог змінив Своє рішення. Як бачите, людина може призводити Бога до гніву, але вона так само може своїм розкаянням і молитвами випросити в Бога нового рішення.
Бог не тільки може сумувати, але, як ми вже згадували, може радіти. У Книзі пророка Софонії (3:17) написано: «Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!». Чи це не дивно? Бог у радості може співати. І цю радість може викликати людина. Яким був би іншим світ, коли б людина завжди бажала догодити, веселити свого Творця! Господь бажає тільки добра і радости для людини, бож для цієї цілі і створив її. А як часто ми засмучуємо Бога, як часто вражаємо Його любляче серце!
Говорячи про притаманні атрибути Божого характеру, слід згадати 8-ий вірш 13-го розділу Послання до євреїв, де написано: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» Отже, Він незмінний, Він вірний у Своїх обітницях. Апостол Петро нагадує про це християнам, кажучи: «Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному» (1Петра 4:19). Він залишається вірним та незмінним, і тому для Нього співатимуть нову пісню, як це бачив в Об’явленні апостол Іван.
Коли ми звіряємося і ділимося своїми переживаннями з іншими людьми, із смертними людьми, які часто міняють свої переконання і погляди на речі, то наскільки більше маємо звірятися вічному і незмінному Богові. Любі, Бог бажає, щоб людина прийшла до Нього, розказала Йому про свої турботи, свій смуток і горе, вилляла Йому свій біль душі. А Він, будучи незмінним у любові до Свого створіння, будучи вірний Своїм обітницям, допоможе в усьому. Довіртеся Господеві!