Якщо ти прочитаєш Євангеліє, то ствердиш, що Святий Дух виявляє Себе щоразу, коли виявляється нечувана Любов, яка єднає Ісуса з Його Отцем.
Саме Святий Дух уже здійснює в тілі Діви Марії прихід Сина Божого в наше тіло: «А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?… І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!». (Лк. 1:34,35)
Таким чином Святий Дух показує, що Ісус має тільки одного Отця: не земного батька, а Того, Який на Небі.
І знову саме Святий Дух, під час хрещення Ісуса, «злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб», коли «голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Лк. 3:22). Також коли Ісус «Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» (Лк. 10:21). Врешті, віддаючи Свого Духа в руки Отця, Ісус помирає на хресті (див. Лк. 23:46; Ів. 19:30). Тож Святий Дух розкриває нам, що в найглибших глибинах Його єства Ісус є лише прийняттям Любови Отця і цілковитим даром Любови Отцеві: «Син Божий – Ісус Христос […]не був Так і Ні, але в Нім було Так. Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому – Так…» (2 Кор. 1:19-20)
Ісус є «Амінь, Свідок вірний і правдивий, початок Божого творива» (Об. 3:14), і тому Він не боїться сказати: «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34), цілковито віддаючи Себе в руки Свого Отця, Якого Він називає «Авва», тобто «Тато». Він звершить цей цілковитий дар Себе самого аж у внутрішній боротьбі в Гефсиманському саду: «Отче […] Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!…» (Лк. 22:42), і, врешті, аж у хвилину смерти на хресті.
Почуттєва близькість між Ісусом та Його Отцем повністю взаємні, адже Ісус – «Амінь» Свого Отця у відповідь на початковий дар, Який Отець зробив зі Своєї Істоти і всієї Своєї слави Своєму навіки улюбленому Синові:
«Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина» (Мт. 11:27).
«Бо Кого Бог послав, Той Божі слова промовляє, бо Духа дає Бог без міри. Отець любить Сина, і дав усе в Його руку» (Ів. 3:34-35)
Таким чином Святий Дух є нічим іншим, як полум’ям, поривом абсолютної Любови, в якій Отець повністю зв’язаний зі Своїм Сином, а Син повністю віддає Себе Своєму Отцеві. Це можна було б назвати «Родинним Духом» Отця і Сина; але цей Дух є «Хтось», Він є Богом, єдиним Богом з Отцем і Сином, Який разом із Ними «рівнопоклоняємий і рівнославимий», як ми говоримо в молитві «Вірую». Такою є тайна Пресвятої Тройці.
Як ми, християни, так і мусульмани та юдеї вірять в єдиного Бога. Утім, коли для них цей Бог залишається одиноким у самому Собі, а отже, у деякому сенсі далеким, для нас Він є нескінченним Причастям, вогнем Любови Отця до Сина і Сина до Отця у Святому Духові. Якщо навіки і назавжди «Бог є Любов» (див. 1Ів. 4:8), тоді Він не є одиноким; уже в Його житті слави Він може бути тільки даром, прийняттям, нескінченним обміном Любови: такою є тайна Святого Духа, тайна Причастя такої всеохопної Любови між Отцем і Сином, що вона є «Кимсь»; щось схоже на те, як повне дарування чоловіка своїй жінці й жінки своєму чоловікові «стає кимось»: дитиною.
Приймаючи Святого Духа через Ісуса, Який прийшов до нас, щоб поширити Його на землі, ти стаєш учасником цього Причастя нескінченної Любови.