4.2 Закон, Божа благодать та Любов

Богословсько-моральне вчення святого Павла також акцентує виконання закону, наголошуючи важливість Христа та благодаті, що прийшла до людей: «Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (Тит 2:11-14).

У Новому Завіті святість людини це не що інше, як святість Бога, віддзеркалена в Його творінні. Святий Павло запевняє, що Бог хоче нас зробити «учасниками Його святости» (Євр. 12:10). Старозавітний закон надалі продовжує бути актуальним та «святим», але з приходом Христа ми отримали благодать (Рим. 7:12). Уникаючи діла темряви та виконуючи закон, ми приймаємо благодать Божу через Ісуса та живемо в Ньому.

Як ми вже розглядали, закон відігравав важливу роль у Старому Завіті. Він був своєрідним контекстом відносин ізраїльського народу з Богом. У Новому Завіті сам Ісус наголошує, що Він не прийшов скасувати закон: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Святий апостол Павло в Посланні до Римлян виразно говорить, що «кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (Рим. 10:4).

У місії Ісуса Христа людина, а не закон, займала перше місце. Власне, Ісус наголошував, що закон був створений для людини, а не людина для закону. Коли Ісуса запитали, яка найважливіша заповідь закону (пам’ятаймо, що тора налічувала 613 заповідей), він відповів наступне: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40).

Згідно зі святим Іваном Богословом, любов є найголовнішою характеристикою Бога: «Бог є любов» (1Ів. 4:8). Саме через любов Бог послав Сина свого Ісуса, щоби спасти упавшу людину від кари смерті.

З приходом Ісуса Христа відносини людини з Богом позначені благодаттю. Більше того, через виконання закону любові щодо Бога та наших ближніх, ми виконуємо найголовнішу заповідь – заповідь любові: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону» (Рим. 13:8-10).

Святий Іван Богослов наступними словами закликає християн до любові: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого. І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він у Бозі. Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові. Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив. Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1Ів. 4:7-21).

Наступні уривки із Писань святого Івана теж показують тісний зв’язок між заповідями (законом) та любов’ю:

  1. «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:34-35).
  2. «Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте!» (Ів. 14:15).
  3. «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ів. 14:21).
  4. «Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість! Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» (Ів. 15:9-12).
  5. «А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав» (1Ів. 3:24).
  6. «Кожен, хто вірує, що Ісус то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнаємося з того, коли любимо Бога і Його заповіді додержуємо. Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі» (1Ів. 5:1-3).
Попередній запис

4 Розуміння святості в Новому Завіті

Наступний запис

4.3 Прослава Трисвятого Бога як відповідь людини на Божу святість