Відповідно до іншої точки зору, моральний кодекс є не винаходом суспільства, а інстинктивним явищем. Тобто в людей від природи є уявлення про те, що правильно і що неправильно. Еволюція відкинула все зайве й запрограмувала людську совість на ті моральні інстинкти, які служать збереженню людського роду. І якщо ми відчуваємо моральні спонукання, то це природа підштовхує нас до такої поведінки, що служить нашому самозбереженню. Поводячись правильно, ми просто прислухаємося до природи.
Але ця теорія також має недолік. Яким із сигналів природи віддавати перевагу? Адже нерідко наші спонукання суперечливі. Часом нам хочеться потурати своїм примхам і зробити приємність собі самим. А іноді ми налаштовані допомогти людині, в якої зламалася машина, заколихувати дитину о другій годині ночі, чергувати біля ліжка хворого друга, а іноді навіть пожертвувати своїм життям заради іншого.
Буває, що такі взаємовиключні спонукання виникають одночасно, і ми повинні зробити вибір між ними. Начебто на одному плечі сидить ангел, а на другому – біс. Ангел промовляє: «Зупини машину, запропонуй свою допомогу. Так буде правильно. Хіба ти не хотів би, щоб і тобі хтось допоміг у подібній ситуації?» А біс, що сидить на другому плечі, переконує: «Якщо ти зупинишся, то спізнишся на зустріч. Ти можеш забруднитися. Тебе можуть навіть пограбувати. І, зрештою, він би не зупинився, щоб допомогти тобі».
Зазвичай все значно складніше й серйозніше. Ми повинні робити вибір між протилежними бажаннями багато разів на день. Проявляти терпіння до свого впертого дитинчати або ж дати волю емоціям, що накопичилися? Допомогти дружині з домашніми справами або піти до телевізора? Не звернути уваги на непунктуальність підлеглого або зробити йому зауваження? При наближенні урагану спішити сховатися в підвал або бігти до сусідського будинку, де залишилася дитина без нагляду?
Більшість людей погодяться з думкою, яка з альтернатив правильна. Ми всі захоплюємося тими, хто ставить потреби навколишніх вище своїх, і не поважаємо тих, хто завжди думає лише про себе. Але якщо природа дала нам обидва спонукання, чому ми схвалюємо одне, але засуджуємо інше? Виходячи з якого стандарту ми так робимо? Це не може бути якийсь природний стандарт, бо природа не може сама собі суперечити. Це повинен бути стандарт, що стоїть вище обох альтернатив, – стандарт, що виходить ззовні природи.
У випадку зі спасінням сусідської дитини від урагану, чи можна виокремити в цьому спонуканні щось природне? Але зовсім природним є бажання сховатися в безпечному місці самому, – ми визнаємо самозбереження основним інстинктом. Але що природного в тому, щоб ризикувати власним недовготривалим життям заради чогось, що не принесе ніякої користі?
Звичайно, невіруючим людям необхідно переглянути свою ідею, що бажання пожертвувати собою дано від природи. Самопожертва цілковито суперечить самозбереженню, однак вважається найвищим достоїнством як віруючими, так і невіруючими людьми.
У теорії, що мораль має природне походження, є більша неузгодженість. Якщо наше уявлення про правильне – від природи, то чому воно не узгоджується з нашими природними прагненнями? Чому так часто мораль примушує нас чинити всупереч ним? Для нас природно плисти за течією, потурати своїм бажанням, захищати себе будь-що-будь, не ризикувати тим, що для нас цінне, заради інших. Але паралельно ми відчуваємо й інше спонукання, що походить від незрозумілої нам совісті – від цього самого ангела на правому плечі, – яке все псує! Вона жадає від нас чинити певним чином зовсім не тому, що так нам буде краще (навпаки, нам буде гірше), а тільки тому, що так буде правильно. Нам хочеться залишити собі купюру, що нам дали в магазині помилково, але цей наполегливий голос (замовчав би він!) підганяє нас її повернути. На контрольній роботі нам хочеться списати в сусіда (його зошит так добре видно!), але надокучливий голос говорить нам дивитися у свій зошит. У моралі немає нічого природного, – вона занадто несумісна з нашими природними устремліннями. Вона явно має неприродне походження.