Хтось із невіруючих може сказати: «Ми згодні, що відсутність законів завдала б суспільству катастрофічних наслідків. Закони потрібні для регулювання поведінки інших людей, щоб ми могли займатися своїми справами. Але немає потреби, щоб ці закони ґрунтувалися на авторитеті Бога або зовнішнього абсолюту. Закон прекрасно функціонує в суспільстві як соціальний договір між індивідуумами. Ми частково відмовляємося від свободи волі, щоб мати досить багато свободи. Ми визначаємо мораль у відповідності не з якимсь вищим абсолютним стандартом правильного й неправильного, а з консенсусом у суспільстві. Моральний кодекс приймається як вираження волі більшості».
Теорія соціального контракту містить у собі дві фатальні помилки. По-перше, якщо норми моралі просто утверджуються більшістю, чому їх повинна дотримуватися меншість? Ми не знайдемо раціонального обґрунтування, чому меншість повинна прийняти соціальний контракт, відмовившись від своїх бажань і піддавшись волі більшості. Як загальна думка співвідноситься з моїми особистими бажаннями? Належачи до меншості, я можу додержуватися волі більшості доти, поки це не зачіпає мої інтереси. Я можу загалом погоджуватися з нею, визнаючи її корисність. Я можу навіть пожертвувати певними своїми бажаннями заради підтримки суспільної стабільності, оскільки розумію, що в остаточному підсумку вона мені вигідна. Але я буду виконувати закон лише настільки, наскільки це вигідно мені, і в тих межах, в яких держава мене до цього примушує.
Люди, які не бачать у законі абсолютного морального авторитету, не сприймають слухняність йому серйозно. Вони коряться закону тільки тоді, коли він допомагає їм у досягненні їхніх власних цілей або якщо ризик бути пійманим при порушенні занадто великий.
Якщо Бога немає, така байдужість до закону цілком обґрунтована, але дуже небезпечна. Відмова бачити Бога абсолютною основою права неминуче веде до саморуйнування суспільства. Ознаки такого розпаду ми бачимо зараз у США, де ідея Бога наполегливо та планомірно витісняється із громадського життя. Батьки-засновники розуміли, що народ має жити не за соціальним контрактом. У Декларації Незалежності, яка проголосила відділення від метрополії й утворення незалежної держави, «щоб зайняти самостійне й рівне місце серед держав світу, на яке (народ) має право за законами природи і її Творця», абсолютною основою закону однозначно був визнаний Бог. А тепер, коли Він більше не визнається абсолютом, ми є свідками падіння авторитету конституції. Суди йдуть на повідку в тих, хто настроєний ліквідувати закони, які перешкоджають їм у досягненні бажаного. При відсутності відданості Богові люди все більше урізують закон, щоб мати якнайбільше особистої свободи. Закон стає менш здатний обмежувати ці прагнення, а індивід – усе менш відданий суспільству. Вся його увага спрямована на себе – на свої права, бажання й задоволення. Вільні від впливу абсолютних норм моральності люди втрачають мотив до того, щоб чимось жертвувати заради інших.
Друга помилка цієї теорії полягає в наступному. Коли в суспільстві поширюється індивідуалізм, воно стає дуже вразливим для тиранії того, що Фрідріх Ніцше назвав «волею до влади». Суспільство, що не має основи, розпадається й опиняється в милості правителів, які, будучи нездатні розрізняти добро й зло, насаджують свою власну волю. У результаті ми маємо «право сили». Правильним вважається те, що є правильним для тих, хто має владу.
Коли люди відкидають традиційну мораль і використовують владу для досягнення своїх цілей, це призводить до страшних наслідків. Повчальний приклад – правління Гітлера (1933-1945 рр.) у Німеччині. Гітлер мріяв очистити німецький народ, що мав правити світом як вища раса. Одержимий цією ідеєю, він зневажав всі принципи, які заважали йому в досягненні мети, і встановлював свої правила. Без вагань він позбавляв своїх жертв власності, волі, гідності й життя, щоб звільнити світ від народів, які вважав неповноцінними.
Подібне відбувається в Америці, де руйнується поняття істинної, вищої моралі. В ім’я свободи особи уряд узаконив убивство ненароджених дітей, бо вони можуть внести певні незручності в плин життя батьків. Такий закон зневажає традиційну мораль. Це приклад того, як влада заподіює зло тим, хто не може себе захистити. У суспільстві, що визначає норми моральності залежно від своїх примх, слабкий стає жертвою сильного. Але ті, хто отримують зиск з таких законів сьогодні, можуть постраждати завтра, коли їхні інтереси виявляться менш важливими, ніж інтереси влади.
Суспільство не виживе, намагаючись визначити норми моралі самостійно. Коли ми вирішуємо, що для нас правильно, ми керуємося винятково своїми швидкоплинними бажаннями. У нас бракує мудрості побачити довгострокові результати своїх рішень. Коли ми самі визначаємо, що добре й що погано, ми стаємо схожі на таргана, що в пошуках притулку прямує в пастку з отрутою.
Універсальний, загальний моральний кодекс не буде потурати нашим примхам. Ми можемо забажати авто, гроші або дружину ближнього, але цей моральний кодекс нам цього не дозволяє. Нам може здатися, що ми поліпшимо думку про себе, трішечки прибрехавши, але традиційна мораль говорить нам, що цього робити не можна. Цей моральний кодекс переймається не нашими швидкоплинними бажаннями, а довгостроковим благом. Заглядати так далеко людині не під силу. Це під силу істинній моралі, що походить від Бога, Який створив людину й знає її серце.