Не слід турбуватись, якщо, закінчивши молитву, ви помітите, що не помолились як слід ані за вашого чоловіка, ані за дітей. Турбуватися про Боже – ніколи не означає нехтувати своїх близьких; те, що ви даєте Йому, – ніколи не відіймається в инших. Я не хочу сказати, що молитися за тих, кого любиш, – це марна справа. Це наш найперший обов’язок: приклад Христа не залишає нам у цьому жодних сумнівів. Але прошу вас: не докоряйте собі, коли ваша молитва пройшла так, ніби на світі є тільки Бог і ви. Хіба ж є кращий спосіб молитися за ваших близьких, як забути все, зокрема і їх, щоб далі просунутися в пошуку Бога, щоб ще більше наблизитись до Нього? Чи ви й справді гадаєте, що Бог не знає, що ті, про кого ви боїтесь забути, присутні у вашому серці? Що ближче ви до Бога, то ближче до Нього і вони. Мале «містичне тіло», яким є ваша сім’я, – воно ціле, через вашу молитву, шукає Бога і співає Йому прославу, воно ціле, через вашу молитву, черпає з Джерела.
Якщо ви добре затямите те, що я вам зараз сказав, то ви зовсім близько від того, щоб увійти в найвищу тайну, тайну молитви Христа. Як Отець вміє знайти у вашій душі всіх тих, кого ви любите, так само Він бачить у безмежному серці Свого Сина, Який молиться, всіх тих людей, за яких Син віддав Своє життя. Ось чому молитва Христа є такою важливою для нас. Через неї ми наближаємось до Отця і прославляємо Його. У ній ми втамовуємо спрагу завдяки Святому Духу, про Якого Одкровення нам говорить, що Він б’є, як потік води живої, від Отця і Сина.
Якщо молитва матері вже сама по собі є великою підтримкою для її дітей, наскільки ж незмірно більшим багатством для нас є молитва Ісуса Христа! Наскільки ж ми можемо бути безпечні, якщо віримо, що справді Христос, Який в славі сидить праворуч Отця, невтомно заступається за нас, як у цьому запевняє Послання до євреїв (7:25).
Приступати до молитви – це поєднуватись із молитвою Христа, це зайняти наше місце в серці Христа, що молиться до Свого Отця.