Я дуже добре розумію те почуття, яке змусило вас написати: «Моя щоденна молитва видається мені нікчемною. Не можу уявити, що це бурмотіння мізерного створіння є цікавим для досконалого і безконечного Бога». Ви маєте загострену свідомість мізерности творіння і Божої величі: це погляд віри – цінний і фундаментальний; тут, без сумніву, не обійшлося без Божої благодаті. Але існує й инший погляд віри, про який я хотів би вам розповісти, щоб дати вам вище уявлення про вашу щоденну молитву, якою б мізерною вона вам не здавалась.
Спочатку трохи відступимо назад. Перш ніж поговорити про вашу молитву, поговоримо про молитву Христа. Берулій[1] в одному з фрагментів, який я дуже люблю, прославляє унікальний характер молитви Ісуса Христа: «Від віків був Бог, безконечно прекрасний, але ще не було безконечного поклонника; був Бог, гідний безконечної любови і служіння, але не було жодної людини, ані слуги безконечного, спроможного дати безконечне служіння і любов. Тепер є Ти, Ісусе, – та людина, той поклонник, той слуга безконечний і могутній, щоб якісно і гідно задовольнити уповні цей обов’язок і щоб віддати цю святу данину. Ти – той поклонник і слуга найвищої величі, Ти – та любляча людина, що є гідна любови, служіння і пошани».
Цей текст змушує нас думати про Ісуса, Який усамітнився в пустелі, щоб молитися. І передусім про Голгофу, де найдосконаліший поклонник жертвує Богові досконале поклоніння.
Може виникнути запитання: досконале поклоніння Сина, ця молитва Ісуса, чи не робить вона марною людську молитву, остаточно її витіснивши?
Треба відповісти, що молитва Христова далека від того, щоб відкинути набік людські молитви, – всі ці бурмотіння, що йдуть ще від початків людства, всі жертви усіх релігій і всіх часів – вона притягує їх до себе, включає їх у себе і приносить у дар Богові, змушує їх знайти в ній і через неї сенс і цінність.
Але існує ще краща відповідь. Христос бажає, щоб Його молитва лунала всюди у всесвіті – від екваторіяльних джунглів до полярних льодовиків, від далекого Сходу до далекого Заходу. Він бажає, щоб найскромніший християнин у молитві міг принести в дар Богові значно більше, аніж поквапливі слова і зле пережиті почуття, щоб у його розпорядженні була молитва самого Сина Божого. Він бажає, щоб люди могли заволодіти Його молитвою, зробити її своєю і представити Богові.
Це ще не все. Ісус Христос бажає не лише того, щоб Його молитва стала нашою, немов якийсь скарб у наших руках, яким ми можемо розпоряджатися; Він бажає прищепити її в найглибші глибини нашої істоти, прищепити до серцевини нашого єства, до, так би мовити, душі нашої душі, щоб ми могли повторяти у всій істині за апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20), – молюсь, але молюсь вже не я, а Христос молиться в мені. Це Дух Сина, Дух Святий змушує звучати в мені крик синівської любови: «Авва, Отче!» (Гал. 4:6). Таким чином молитва Христова не тільки не витісняє молитви людини, а надає їй чудесної цінности.
Як великодньої ночі в темній церкві полум’я пасхальної свічки поєднується поволі з полум’ям численних маленьких свічок у руках вірних, – так само Христос через хрещення завойовує людей одного за одним по всьому світу, викликає, пробуджує в їхніх душах, з їхніх душ, свою синівську молитву.
У кожному охрещеному Отець впізнає Свого Сина; в їхній молитві, хай такій нікчемній, Отець чує молитву Свого Сина.
[1] Берулій, П’єр де (1575-1629) – французький кардинал. Різкий противник примирення з протестантами. Ввів у Франції кармелітський чин, вважається засновником школи французької духовности