Я відчуваю смуток, бачачи тих осіб, які хотіли б молитися, в яких жива ота ностальгія за молитвою і які, проте, припиняють докладати зусиль, втративши надію на успіх. Ця туга за молитвою, однак, триває в них упродовж усього їхнього життя. Вони нагадують мені бідних загублених дітей, які не знаходять стежки до отчого дому.
Я пригадую собі одного старого священика, який сказав: «Я ніколи не вмів молитися»; я пригадую багатьох чоловіків і жінок, які повторювали: «Я не вмію приступати до молитви», «Навіщо пробувати знову і знову, якщо нічого не виходить?», «Чи я коли-небудь молився як слід?»
Чи ви також хочете поповнити ряди всіх цих розчарованих у молитві?
Зрозумійте, що йдеться не про те, аби «творити» молитву, а про те, щоб «поєднатись» із тією досконалою молитвою, яка вже перебуває у вас. Християнська молитва – це передусім не твір людини, а твір Бога в людині. Від дня вашого хрещення і від моменту, коли на вас сходить благодать, молитва перебуває у вас. Звісно, не на рівні чутливости, ані почуттів чи ідей, а значно глибше, у тому таємному місці вашого єства, у тій внутрішній крипті, де перебуває Святий Дух. Хіба ж не знаєте, що ви є храмом Святого Духа (пор. 1Кор. 6:19), що Він приходить на допомогу у хвилину вашої немочі, як свідчить апостол Павло, що Він «заступається за нас невимовними зідханнями» (Рим. 8:26), що Його заступництво сповняє Божу волю? (пор. Рим. 8:27).
Цей Дух Святий є Духом Христа. Ось чому Його молитва у вас є головним чином синівським вигуком, виразом синівської ніжности. Апостол Павло так само нам це підтверджує: «Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче!» (Гал. 4:6). Однак це «Авва» було, на народній мові, криком радости і любови малих дітей, що кидалися на шию своєму татові: Авва, коханий татку!
Ви скажете мені: «Але ж чому тоді ви закликаєте мене практикувати молитву, якщо вона, досконала і постійна, перебуває в мені, витворена не мною, а Духом Святим?» Так, вона є в вас немов полум’я лампи. Ще треба, аби олія підживлювала це полум’я, щоб воно не ослабло і не погасло. І ця олія, яка живить молитву Духа Святого у вас, – це ваша любов до Бога.
Під любов’ю до Бога я маю на увазі не якусь релігійну емоцію, якийсь сентимент, а згоду вашої глибинної волі з волею і діяльністю Духа Святого в нас.
У кожного християнина ця згода инша. В когось вона є блідою, вбогою, нестійкою. У святого вона є ясною, міцною, палкою, натхненною вірою та сильною любов’ю.
Якість нашої молитви вимірюється якістю нашої згоди на молитовну діяльність Святого Духа в нас.
Важливо присвячувати певний час молитві тому, що наша внутрішня згода з Богом, у ході нашої діяльности серед людей, під впливом турбот, задоволень і болю, дуже швидко слабне і зменшується. Коли ми приступаємо до молитви, наше єство є розсіяне, розкидане, немов зграйка горобців на довколишніх деревах та кущах: нам потрібно взяти себе в руки, зібратися, зосередитись. Це вимагає часу. Але тоді наша згода стає міцнішою мірою того, як інтенсифікується наша віра в присутність Бога в нас, як актуалізується наша любов до Нього.
Без сумніву, має прийти день, коли не буде більше потреби присвячувати певний час молитві, бо ця глибока згода з молитвою Духа Святого в нас буде завжди актуальною, живою, неперервною. Наша завантаженість справами більше не турбуватиме її. Порив Духа Святого тоді нестиме нас, рухатиме нами, – чи ми просто йдемо, чи працюємо, чи розмовляємо, навіть коли спимо: «Я сплю, моє ж серце чуває», вигукує наречена з книги Пісні пісень (П.п. 5:2).
Це і є та постійна молитва, що її Христос заповідав Своїм учням, «що треба молитися завжди» (Лк. 18:1), цю заповідь апостол Павло передав солунянам: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол. 5:16-18).
У тих, хто приходить до цієї внутрішньої і тривалої молитви, молитва Святого Духа не є більше просто жаринкою під попелом, а полум’ям, яке охоплює всю істоту цілком. Святий – це жива молитва.
Погляньте тепер на те, що я вам говорив на початку мого листа: йдеться не стільки про те, щоб «робити» молитву, скільки про те, що «поєднатися» всередині нас, через акт віри, з молитвою Христа, Його Духа, дати на неї згоду. Якщо ви так чинитимете і перебуватимете в терпінні, мужності, непохитній надії, одного дня, я переконаний у цьому, ви зможете мені написати, знаючи з власного досвіду, що «Христос є моє життя; не тільки Він молиться зі мною, але ще в мені і через мене. Його молитва – це моя молитва. Немає двох молитов, а є одна молитва, яка вся і цілком є Його і моя. Одна молитва на двох».