Приступивши до молитви, укріпіть у собі віру в містичну присутність Христа у вас, як запевняє в цьому Святе Письмо: «Того дня пізнаєте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас» (Ів. 14:20); «Щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях» (Еф. 3:17).
Якщо Христос живе у вас, Він у вас молиться. Бо для Христа жити – це молитись. Приєднайтеся до Нього, схопіть, привласніть собі Його молитву. Чи радше – бо ж терміни, які я використав, роблять занадто великий наголос на вашій власній діяльності – дозвольте цій молитві схопити вас, заповнити вас, підняти вас і принести до Отця. Я не обіцяю вам, що ви це відчуєте; я прошу лише вірити в це і під час молитви давати і підтримувати вашу цілковиту згоду. Зробіть для неї місце, щоб вона могла заволодіти всіма фібрами вашого єства, як вогонь проникає в поліно і воно палає.
Молитися – означає виконувати прохання, яке Христос адресував нам: «Позич мені твій розум, твоє серце, все своє єство – все те, що в людині спроможне стати молитвою, щоб Я зміг викликати в тобі велику прославу Отця. Хіба Я прийшов для чогось иншого, крім як для того, щоб запалити вогонь на землі, аби він поширювався все далі і далі, перетворюючи всі дерева в лісі на живі факели? Цей вогонь – Моя молитва. Дай свою згоду на нього».
Христос присутній як у щойно охрещеному, так і у великому містику. Але життя Христа в одному й другому не є на однаковій стадії розвитку. В душі новоохрещеного вже вібрує молитва Христа, проте вона там ще в зародку, як іскра вогню. Впродовж усього нашого існування, у міру нашої співпраці, вона набирає сили і потроху охоплює всю нашу істоту.
Наша співпраця полягає передусім у тому, щоб дати згоду усією глибиною нашого «хочу» на молитву Христа в нас. Але зверніть увагу на те важливе значення, якого я надаю слову «дати згоду»: це не в’ялу згоду, згоду тільки на устах, а цілковиту віддачу, на кшталт того, як поліно вкидається в полум’я, щоб само воно стало вогнем. Наша співпраця полягає ще в тому, аби за допомогою усього нашого розуму шукати те, з чого «зроблена» молитва Христова в нас, які її найбільші складові частини: прослава, подяка, пожертва, заступництво, – щоб якнайдосконалішим чином поєднатися з ними. (Ви мене запитували про теми для медитацій – так от, кращої теми я не знаю).
Однак людина ще довго не відчуває в собі Христової молитви, лише віра свідчить про її присутність, а за допомогою медитації її можна краще пізнати. Та прийде день – і не обов’язково під час молитви – людина відкриє її у своїй душі. Поки що вона мовчить, вона боїться налякати її: як боїшся налякати пташку, що прилетіла і сіла край твого вікна…
Згодом раптом усвідомлюєш, що вона зникла, невідомо як, можливо, у мить нашої неуважности. Стає сумно. Було так чудесно – знайти цю молитву вглибині себе; була надія, що знайдеш її – присутньою – і зранку, і увечері, і вдень, під час перерви в праці. Не сумуй: молитва Христова завжди тут, навіть коли її не відчуваєш. Потрібно повернути її за допомогою віри і передусім не намагатися, під час молитви, заново пережити ті ж самі почуття. Це є брак пошани до Бога – йти до молитви задля Божих дарунків, а не задля самого Бога. Господь, згідно з обітницею (Ів. 14:21), являвся б нам частіше, якби ми не були ласими до цих дарунків більше, аніж до Нього самого. Без сумніву, ця благодать – розрізнити, помітити молитву Христову в нас – повернеться. Можливо, приручена, ця молитва не вислизатиме від нас – але не раніше, ніж ми відмовимося від наміру простягати руку до полохливої пташки.
Коли душа буде досконалим чином очищена, мертва для самої себе, тоді вона досвідчить те, що святий Ігнатій Антіохійський[1] виразив незабутніми словами в листі до римлян, написаному на схилку свого довгого апостольського життя, у кораблі, який віз його на мученицьку смерть: «Мої пристрасті були розп’яті, і немає більше в мені смаку до земних речей. Але вода жива дзюркоче в мені, кажучи: «Прийди до Отця».
[1] Ігнатій Антіохійський (пом. прибл. 107 р.) – святий, Отець Церкви, за деякими джерелами – наступник св. Петра на посту єпископа Антіохії (на той час – столиця провінції і третє місто імперії після Рима і Олександрії). Загинув як мученик у римському Колізеї за імператора Траяна. Залишені ним листи до християнських спільнот, представляють великий інтерес як письмове свідченням віри, доктрини і життя первісної Церкви