На завершення 2 Послання Петра ми знаходимо рядки підбадьорення: „…але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа“ (2 Петр. 3:18).
Якщо любов – це головна характеристика стосунків між християнами, яку ми можемо спостерігати ззовні, то зростання в благодаті (зростання в духовній зрілості) є внутрішньою основною характеристикою нашого духовного життя. Ці два елементи нерозривно пов’язані. Чим більше ви пізнаєте Господа, тим більше здатності до любові знаходите в собі. І якщо у вас не вистачає сил для прояву любові до ближнього, ви наближаєтеся до Бога та шукаєте в Нього підтримки і допомоги.
Для того щоб зростати в Христі, ми повинні кожного дня наново присвячувати себе Ісусові. Істинне посвячення відбувається постійно. Кожного разу, опиняючись у складній ситуації чи ж у боротьбі з гріхом, ми даємо нову обіцянку служити Господу.
Ми можемо назвати це звичкою посвячення. Коли я посвячую себе Ісусові Христу і пропоную Йому себе для служіння, моє рішення ґрунтується на всіх тих рішеннях у житті, коли я довіряв Богові й отримував від Нього допомогу і підтримку. Дуже важливо переглянути все своє життя, щоб розвинути подібну звичку. Одне з моїх найсильніших переживань з приводу новонавернених християн полягає в тому, щоб привести їх до розуміння постійності в житті. Мені не зовсім приємно бачити людей, які слідують за Христом протягом року чи кількох місяців.
Саме це і відбувається, коли люди, обираючи християнство, не бачать дороги для продовження вибраного шляху. Навіть якщо ви, стиснувши зуби, намагаєтеся йти вперед, це рівнозначно блуканню в темряві. Короткочасне християнство надто поширене в наші дні, і воно характеризує звички цього світу. У Сінгапурі, наприклад, не дуже високий відсоток молодих людей у церкві, кількість тих, хто „відсіюється“, досягає 75%. Щойно молоді християни знаходять майбутнього чоловіка (дружину), починають свій бізнес чи сімейне життя, вони перестають думати про церкву. (Ця проблема характерна не тільки для Сінгапуру.) Християни повинні рік за роком наближатися до Бога, усвідомлюючи, що диявол постійно змінює свою тактику, кожного дня кидаючи нам новий виклик.
Давайте розглянемо деякі основи для духовного зростання та ходіння з Богом.
Перш за все будьте впевнені, що ви – дитя Боже. „Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя“ (1 Ів. 5:13). Якщо ви бажаєте зростати в Христі, вам необхідна повна впевненість, що ви народжені згори, що ваші гріхи викуплені. Можливо, комусь це здається очевидним, але я бесідував з багатьма християнами, які не були впевнені у своєму спасінні. Ці люди постійно грішили. Вони не бачили плодів свого духовного життя; не могли проповідувати Слово Боже іншим людям; чуючи аргументи проти християнства, вони не знали, що заперечити. Усе це приводило їх до думки, що, напевне, вони не отримали справжнього прощення гріхів.
Не думаю, що нам слід повністю проходити основи виправдання по вірі, адже немає такої кількості гріхів або негативних емоцій, які можуть відвести нас від Ісуса. Він знає все, що ми переживаємо, і знає, що ми – грішники! Але гордість усередині нас завжди суперечить прийняттю такої благодаті просто так, це здається нам принизливим. Тому ми знову і знову бачимо церкви, які втратили здатність приносити плід. Для багатьох людей спасіння полягає у виправданні по вірі плюс добрі справи чи виконання правил, чи відвідування церкви, чи хрещення. Найголовніша ознака помираючої церкви – це коли ми відкидаємо саму основу віри. Цьому питанню присвячене Послання до галатів, в якому апостол Павло пояснює спасіння по вірі.
Я думаю, що, насправді, інколи сумніватися у власному спасінні – це природно. Біллі Грем розповідав, що якось кілька років тому він на кілька днів пішов у гори один, щоб здобути впевненість у тому, що справді пізнав Христа як свого особистого Спасителя і Господа. Якщо Біллі Грем, чоловік, який привів до Христа тисячі людей, переживав моменти сумнівів, то і ми не повинні сумніватися, що інколи нам хочеться переконатися в своєму спасінні ще раз.
Коли це відбувається, нам негайно слід звернутися до Слова Божого і його ясного, простого вчення про спасіння, яке дається тільки по вірі. Віра буде проходити випробування, тому сумніви неминучі. З одного боку, не бійтесь цих сумнівів, але витримуйте їх з Божою допомогою. Ви не тільки будете сумніватися у своєму спасінні, але також будете сумніватися в тому, чи справді християнство містить у собі істину. Чи правильно все, що говориться про Біблію, спасіння, Бога і все інше? Якщо ви звикли роздумувати, сумніви обов’язково прийдуть. Якщо ви вивчали психологію, філософію чи історію протягом тривалого часу, вам буде особливо важко. Саме тому я впевнений, що християни повинні бути втягнуті в усі ці сфери пізнання, тому що на сьогоднішній день інтелектуальна творчість не втягнула в себе проповідь Євангелії.
Нерідко звичайний послух стає відповіддю на всі питання. Коли ми виявляємо послух Богові і бачимо плоди нашого духовного життя, впевненість у спасінні зростає. Часто Бог не дає нам впевненості в спасінні тому, що ми налаштовані на поразку і проявляємо непослух. Якщо моменти, коли ми виявляємо непослух, нам відомі, тоді ми просто не заслуговуємо повної впевненості. З боку Господа було б не зовсім мудро давати нам повну впевненість у прощенні, якщо це веде нас до відчуття повної безкарності. У такому разі ми заслуговуємо на важке іго, яке спрямує нас до Нього і Його хреста. Використовуйте всі свої сумніви для того, щоб стати ближчими до Бога.