Починаючи з XI століття в Європі зароджується релігійно-філософський метод навчання та виклад під назвою «схоластика». Саме в цей період часу відкриваються перші університети в Болоньї, Парижі, Оксфорді, Неаполі. У схоластичній системі вивчення богослов’я чи теології займало найперше місце. Усі інші науки, включаючи філософію, вважалися допоміжними в пізнанні найвищих істин та в намаганні пояснити християнську віру.
Завдяки схоластам було віднайдено та перекладено на латинську мову багато філософських творів з античних часів (Аристотель, Платон). Окрім перекладів, коментарів та філософських праць перу схоластів належать чимало богословських трактатів та творів. Одна із найвідоміших богословських праць пізнього Середньовіччя, Сума Теології, була написана саме в цей час святим Томою Аквінським[1]. У нашій праці про святість коротко опишемо, як святий Тома Аквінський розумів та пояснював святість, що буде, більшою мірою, репрезентативним розумінням концепції святості усього схоластичного періоду.
Пишучи про святість, святий Тома починає від людської святості. Звичайно він не заперечує святості Бога, навпаки, просто в його богословському методі ми відштовхуємося від того, що нам відомо. Іншими словами, ми пізнаємо правду та суть речей, починаючи від фізичних чи матеріальних об’єктів.
Із 2669 артикулів вищезгаданої Суми Теології один артикул автор присвячує святості. Ось яке визначення святості подає святий Тома в 8-му артикулі 81-го питання: «Святість – це направлення розуму та його дій до Бога»[2].
Насамперед бачимо, що у визначенні фігурує Бог та розум (чи інтелект) людини. Богословська антропологія, так само як і моральне богослов’я святого Томи, побудовані на правді віри про людину як про образ та подобу Божу. Саме образ та подоба є неначе «рецепторами», через які уся людина (душа і тіло) освячується (ніяка річ чи тварина не може бути святою в такому самому значенні, як людина).
Що має на увазі святий Тома під словом «направити»? У цьому місці, так само як і в цілій праці, автор застосовує філософський метод: кожна річ існує для чогось та виконує якусь функцію. Людський розум, сотворений Богом, себе реалізовує тоді, коли прагне («направляє» себе) до Творця і тим самим ставить Бога за основну мету. З такого філософського пояснення випливає надзвичайно важлива практична порада: людина реалізовується тоді, коли ставить Бога на перше місце у своєму житті. Оскільки людському розумові притаманні такі головні здатності, як пізнавати та любити, то, направляючи розум до Бога, людина більше пізнає та любить Його. Можемо сказати, що в цьому і полягає святість для Томи з Аквіну: пізнавати та любити Бога.
У такому динамічному «русі» направленого до Бога розуму велику, якщо не основну, роль відіграє Божа ласка чи благодать. Ось що святий Тома пише про Божу ласку, через яку ми обожествлюємося:
«Оскільки ласка походить від Божественної Природи, яка є найдосконалішою із усіх природ, то дар ласки перевершує усі здатності та сили сотвореної природи. Отже, ніхто із творінь не може бути джерелом ласки. Тільки Бог може обожествити, надаючи людині можливість брати участь у Божественній Природі в особливий спосіб через уподібнення (подобу) людини до Бога».
Важливо підкреслити, що власне через благодать, яка «не руйнує, а вдосконалює»[3], людина здатна, за допомогою чеснот віри та любові, увійти в таємничий процес пізнавання Бога і тим самим освятитись. У такому розумінні святість людини не є якимось елементом, накинутим на неї, так як гарна, коштовна прикраса. Згідно зі святим Томою, святість – це досконала реалізація людини в тайні Пресвятого Бога.
КІНЕЦЬ
[1] У цій монументальній (проте незавершеній) праці, в якій порушено 512 питань та докладно подано 2669 артикулів-відповідей, святий Тома намагається пояснити основні правди віри, базуючись на Святих Писаннях та на творах святих Отців Церкви.
[2] Thomas Aquinas, Summa Iheologiae. Ilalla, q.81, a.8, ct. 32: «Sanctitas dicitur per quam mens hominis seipsam et suos actus applicat Deo».
[3] Thomas Aquinas, Summa Theologiae. Ia, q.l, a.8 ad.2, ct. 30: «Gratia non tollit naturam, sed perficiat».