Один студент розповів мені, як він відкрив для себе молитву. Я процитую вам його слова, можливо, вони допоможуть вам краще молитися. Це було в Роншані, у церкві, збудованій за проектом Ле Корбюзье[1], – унікальній будівлі, несхожій на жодну иншу, справжнім шедевром (такі думки рідко спадають на думку перед твором мистецтва). Усередині, у глибині, поруч з кафедрою – каплиця. Уявіть собі круглу вежу чотири метри в діяметрі і чотирнадцять метрів заввишки (цифри приблизні). Навколо – цілковита простота, рельєфна поверхня стін вкрита сіро-білим тиньком, без жодних прикрас. Світло падає згори, але отворів, крізь які воно проникає, знизу не видно. Внизу – майже сутінки; кожного разу погляд, підіймаючись, спрямовується до інтенсивного світла в горішній частині вежі. Аквалангіст на глибині кілька метрів повинен відчувати, мабуть, те ж саме.
У цій каплиці, вбогішій за келію монаха, є лише одна річ: всередині, перед вами, стоїть жертовник – важкий білий камінь без жодних прикрас, на якому немає нічого; горішня поверхня – трохи ширша за долішню, що надає йому динаміки, прагнення піднятися вгору.
Отож, мій юний друг перебував там, охоплений почуттям глибокої зосереджености. І ось, у цій атмосфері напівпрозорости, у цьому оголеному місці, де ніщо не догоджає ані уяві, ані чутливості, ані розумові, він відчув непереборне запрошення, яке немов випромінював цей оголений вівтар. Але жертовник не призначений для того, щоб нічого на собі не тримати – це стіл Господа, тут людина приносить свої пожертви, тут Бог їх приймає і освячує. Однак у цій бідній капличці мій друг не бачив нічого, що можна було б принести на жертовник, – крім самого себе. Так, він раптом зрозумів: Бог просить його принести себе – свій розум, серце, тіло, свободу – у жертву поклоніння.
Відтоді мій друг часто на початку своєї молитви повертався подумки до цього кам’яного стола, до цього жертовника, який чекає чогось, який чекає на нього. І він приносить у дар себе. І гадає, що для жертви на жертовнику немає нічого кращого, як залишатися там, у руках Бога, – так, щоб світло згори немов би притягувало її. І впродовж усієї молитви його діяльність – бо це й справді інтенсивна діяльність – полягає в тому, щоб утримувати свою душу в цій поставі принесеного Богові дару, благаючи Його молитовно прийняти ласкаво «жертву прослави».
[1] Ле Корбюзье, Шарль-Едуард Женере (1887-1965) – французький архітектор, урбаніст, художник. Увійшов в історію мистецтва як видатний новатор архітектурних форм, чиї ідеї справили винятковий вплив на архітектурну думку XX ст. у цілому світі