6.2 Миропомазання

«Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли, бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім’я Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!» (Дії 8:14-17)

Цей уривок, в якому розповідається про самі початки Церкви, свідчить, що для того, щоб жити повноцінним християнським життям, необхідно прийняти, окрім хрещення, дар Святого Духа. Як це розуміти? Чи ми не отримуємо Святого Духа в момент хрещення? Що може бракувати тому, кого вже Бог прийняв як Свого сина чи доньку?

І в людському вимірі, і в християнському, не усе нам дається одразу: ми перебуваємо в дорозі, у стані зростання. Таким чином, заледве зачавшись у лоні матері, дитина генетично вже несе в собі усі характеристики людської істоти, але потрібен час, щоб ці якості могли виразно проявитися. Немовля вже є людською істотою, але треба почекати ще декілька років (до так званого «свідомого віку»), щоб воно почало здійснювати справжні вчинки, керовані розумом й усвідомленням.

Так само відбувається в християнському житті та взаєминах із Господом: ми є дітьми Божими і спадкоємцями Царства вже від моменту хрещення; утім ми стаємо здатними вповні сповнити цю гідність через миропомазання. Ці два таїнства свідчать, що саме Бог дає тобі, з одного боку, бути християнином, а з другого – діяти по-християнськи: «Без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5). Це правда, що уже під час таїнства хрещення ти приймаєш Святого Духа, адже саме в ньому Отець учиняє тебе Своїм сином; але повноту Святого Духа ти приймаєш під час миропомазання; бо тільки в той момент у Ньому ти стаєш здатним повноцінно відповісти синівською любов’ю, і таким чином твоя приязнь із Господом може збагатитися повнотою твоєї участи.

Отож, миропомазання – таїнство християнської активної участи: не в тому значенні, що воно є віддякою чи нагородою для залучених християн, а в тому, що воно чинить тебе здатним помалу віддавати себе Господу. З цього випливає, що варто добре роздумувати над різними аспектами цієї активної участи тебе як християнина; але очікувати того, що ти відчуєш себе цілковито здатним прохати про миропомазання, означало б змінити природу речей: адже лише миропомазання може дати тобі цю здатність!

Апостоли вже були апостолами до П’ятдесятниці, але саме дар Святого Духа учинив їх здатними здійснити цю місію та допоміг їм перемогти страх, який їх сковував. Тому кажуть, що миропомазання є «П’ятдесятницею християнина». Для старозавітних юдеїв П’ятдесятниця була святом на згадку про даний їм на горі Сінай закон після виведення з Єгипту (див. Вих. 19 і наст.). Так само після хрещення, яке звільняє тебе від гріха, і завдяки якому ти стаєш сином Божим, миропомазання дає тобі новий закон, внутрішній, закон Святого Духа у твоєму серці: таким чином, як сам Ісус, ти стаєш здатним любити до кінця і боротися за свою вірність Господу і за побудову Царства Божого.

Твоя гідність і відповідальність дитини Божої й охрещеної особи, які миропомазання дає тобі змогу нести повною мірою, містять, зокрема, три важливі аспекти: ти є священик, пророк і цар:

Священик[1] на зразок Ісуса. Частково спасіння світу залежить від тебе: ти несеш у собі справжню силу молитви на користь Церкви, світу, і, зокрема, за всіх своїх близьких. Через хрещення і миропомазання Бог учиняє тебе засобом Своєї благодаті, щоб спасти усіх тих, за кого ти молишся до Нього, особливо в таїнстві Пресвятої Євхаристії. Не забувай про це, адже інакше світ і всі ті, кого ти любиш, були б позбавлені сили спасіння і миру. Чи ти знаєш, яким би був світ, Церква, твої близькі, якби, згідно з отриманою місією, ти частіше молився за них, якби частіше довіряв їх Господу під час Євхаристії?

Пророк на зразок Ісуса. Господь закликає тебе давати Йому свідчення: своїм словом, коли трапляється така нагода; а також через кожен свій конкретний вибір. Бути пророком – означає позбутися у своєму житті конформізму, який панує навколо; це означає випромінювати своїм життям Любов, яка є понад усе; це іноді означає, як кожен пророк, зректися того, що навколо тебе очорнює чи нищить Любов і справедливість. Бути пророком – не означає будь-що бути підбурювачем чи постійно нарікати на світ, який ти вважаєш «зіпсованим»: це означає нести свідчення всемогутньої Любови Христа, Любови, здатної і сповнити правдиву жагу справедливости та краси світу, і очистити його від відречень і гріхів.

Цар на зразок Ісуса. Ти звільнений Ним (і якщо знову падаєш під тягарем гріха, то Він знову звільняє тебе через Своє прощення) від рабського поневолення будь-яким ідолом. Тому ти покликаний зректися поклоніння будь-якій владі цього світу й панувати над нею, віддаючи її на службу правдивій Любові: владі зовнішній (ідеології, гроші, суспільна думка, мистецтво, політичні партії, наука і техніка, професійні компетенції тощо) чи внутрішній (задоволення, почуття, інстинкти, ідеї тощо). Святий Дух звільняє тебе, як Ісуса: наділяє не поверховою свободою, яка насправді замасковує рабську залежність від твоєї схильности до егоїзму, похоті чи пихатости, а свободою Любови, яка завжди вміє вигадати нові способи по-справжньому давати і проповідувати радість.

Молитися, свідчити, бути вільним для боротьби, любити й віддавати себе без решти – ось плоди Духа, через які ти, особа миропомазана, сприяєш зростанню Христової Церкви. Це той самий Святий Дух, Який товаришуватиме тобі і з плином часу навіюватиме конкретні зобов’язання, через які ти житимеш як Божа дитина: у сім’ї чи на роботі, на парафії чи в суспільстві тощо. У цьому випадку найважливіше – не запитувати себе, чи тобі вистачить сили жити згідно з такими християнськими зобов’язаннями; справжнє запитання таке: чи ти погоджуєшся на те, щоб Господь помалу перемінював тебе силою миропомазання і, у міру потреби, прощав тобі, щоб дати або повернути тобі здатність виконувати такі зобов’язання. Потім настане час вибору…


[1] Слово священик, яке підходить у цьому контексті для всіх християн, не слід плутати зі значенням, яке ми зазвичай надаємо йому. Далі побачиш (§ 6.7), якою є особлива місія священиків, названих так тому, що вони прийняли таїнство священства.

Попередній запис

6.1 Хрещення

Наступний запис

6.3 Пресвята Євхаристія