6.3 Пресвята Євхаристія

  • «Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх» (Ів. 13:1).
  • «А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму» (Лк. 22:14-15).
  • «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22:19-20).

Надзвичайно урочистий тон, яким Євангеліє говорить про встановлення Пресвятої Євхаристії, дає змогу відчути її важливість; і справді, з-поміж усіх інших таїнств тут ідеться про вершину дарів, які Ісус прагнув тобі зробити: реалізацію Його Любови до тебе «до кінця», сповнення Його «сильного бажання» повністю віддати Себе тобі.

У Євхаристії Ісус дає тобі не просто «щось», Він дає сам Себе в правді, щоб наповнити тебе Своєю присутністю:

  • «Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів. 6:35)
  • «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:56)

Ідеться про конкретний дар, який Ісус робить тобі зі Свого Тіла і Своєї Крови. І справді, Ісус не каже «Це символ Мого тіла» чи «Це символ Моєї крови», каже радикально й відверто: «Це Моє Тіло», «Це Моя Кров». Таким чином, тоді як твої тілесні очі не можуть констатувати жодної фізичної зміни, очі твоєї віри, освітлені словом й обітницею Ісуса, розпізнають у хлібі й вині освячені Тіло і Кров Господа: Ісуса реально й конкретно присутнього, в Особі, у повноті Своєї Любови і Своєї всемогутности Сина Божого; Ісуса, Який у момент прийняття тобою Євхаристії діє і перемінює тебе Своєю присутністю, навіть якщо тоді ти заледве це усвідомлюєш.

«Жорстока це мова! Хто слухати може її?», – казало чимало учнів після того, як почули, що Ісус говорить про Євхаристію (див. Ів. 6:60). Адже лише логіка Любови до кінця дає розуміння того, що всемогутній Бог, Той, Якого «небо та небо небес не обіймають» (1Цар. 8:27) захотів віддати Себе тобі у вигляді скромної поживи. Ось чому тоді, коли багато учнів віддаляються від Ісуса, Петро чинить прекрасний акт віри: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Ів. 6:68).

Перед тобою такий самий виклик: чи ти належиш до тих, які віддаляються від Ісуса і Євхаристії, чи до тих, які довіряють Христові та Його Любові, навіть якщо їхній розум ніби приголомшений перед таким таїнством? А може, ти віриш у Євхаристію тільки абстрактно… Однак саме тоді любов Господа стає очевидним фізичним даром! У звичайному євхаристійному хлібі більше багатств, ніж у всьому світі, більше глибини, ніж у найглибшій безодні, більше світла, ніж у всіх світилах: чи ти робиш із цього конкретні висновки щодо способу переживання Євхаристії, возвеличення і прийняття її? Чи в тебе іноді з’являється бажання увійти до храму й зупинитися перед кивотом, щоб зустріти твого Господа, любити того і поклонятися тому, хто в ньому постійно присутній?

Христос не лише каже «Це моє Тіло», «Це моя Кров», але уточнює, що це Тіло «віддане за нас», що ця Кров «пролита за нас». Він говорить про тайну Своєї хресної жертви, і тут ти торкаєшся дивовижного виміру Євхаристії: коли береш у ній участь, Ісус дозволяє тобі пережити разом із Ним цей акт всеохопної Любови без решти, через яку Він жертвував Себе Отцеві і спас тебе, помираючи за тебе на хресті. Це має дуже глибокі наслідки:

Насамперед важливість твоєї вірности євхаристійному таїнству: адже добровільно нехтувати ним – означає зневажати хрест Христа, Його жертву, Його страждання, Його смерть задля тебе; це також означає відмежуватися від Його воскресіння, яке з цього випливає.

Після цього важливість твоєї участи (а не лише твоєї «присутности») у Євхаристії: разом з Ісусом, Який вмирає і воскресає для тебе, віддай Господу усе, з чого складається твоє життя: твої радощі, страждання, турботи, запитання, молитовні прохання. Долучаючись до тебе Своєю жертвою, Ісус чинить твою жертву досконалою і святою в очах Отця.

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1).

Важливість твоєї відкритости на турботи усієї Церкви і спасіння людей, адже у Євхаристії ти занурюєшся в акт Любови, в «Амінь» Ісуса, через який Він спасає увесь світ. Ти ж сам, через власний «Амінь» Господу, стаєш будівничим світу, Церкви і кожної спільноти, членом якої ти є: сім’ї, парафії тощо.

Врешті, важливість бачити, як це таїнство Євхаристії впливає на усе твоє життя. Адже якщо Господь віддає Себе зі Своїм Тілом і Своєю Кров’ю, то Він чинить так, щоб ти отримав силу у твоєму реальному житті віддати себе Йому і твоїм братам. Тоді відбудеться своєрідний взаємозв’язок між твоїм повсякденним життям та Євхаристією: адже, приймаючи Євхаристію під видами хліба і вина, ти жертвуєш Господу своє повсякденне життя; і Євхаристія стає для тебе поживою в дорозі, силою любови, дару тебе самого і правди на щодень.

Кожної неділі Церква згадує цю першу неділю, в якій Христос встав із мертвих. Тому цей день є найвищою мірою днем вшанування Євхаристії для кожної християнської спільноти. «Чи обов’язковою є Божественна літургія»? Ні, якщо ми бачимо в цьому «обов’язок», формальну чи навіть лицемірну вимогу. Це щось схоже на шухляду, яку ти висуваєш раз на тиждень у певний «побожний» час, а потім одразу її засуваєш і в інший час про неї не згадуєш… Але так, якщо ти розумієш, що твоя приязнь із Господом і твоє зобов’язання щодо твоїх братів і сестер досягають повноти правди в очах Отця тільки завдяки Євхаристії: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя» (Ів. 6:53).

Так, коли ти усвідомлюєш, яка палка любов до тебе спонукає Господа прийти у Євхаристії, щоб утішитися і спочити в тобі. Так, коли ти розумієш, яку ціну, ціну страждань і Своєї смерти на хресті, Він заплатив, щоб пожертвувати тобі цей дар: ціну, поряд з якою твоє «зусилля», якого ти докладаєш, щоб піти на богослужіння, насправді є мізерним. Так, коли до твоєї свідомости доходить, що для того, щоб спасти світ, Господь хоче твоєї євхаристійної жертви і твоєї молитви.

Ось чому від самих початків Церкви вірність Євхаристії була основною:

  • «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах» (Дії 2:42).
  • «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той. Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (Євр. 10:25-26).

Але Євхаристія – не звичайна справа «недільного обов’язку»: вона – зустріч із Любов’ю Господа, Який не чекає нічого взамін. Тому іноді ти можеш брати в ній участь без будь-якого почуття обов’язку, наприклад, на тижні, керуючись бажанням подарувати Господу радість зустрічі з тобою. Іноді також те чи те молитовне намірення, те чи те випробування чи, навпаки, те чи те бажання дії благодаті спонукатиме тебе до частіших зустрічей з Ісусом в Євхаристії.

Адже, як би там не було, Євхаристія – найсильніша та найплідніша тайна любови, яку Господь дає тобі для цього життя. І всі ті, які з вірою приймають цю поживу, можуть свідчити про це: у час найсильнішого опору польському комуністичному режимові Лех Валенса зізнався, що не мав би сили протидіяти тискові, який на нього чинили, якби щодня не приймав Господа у Євхаристії; Мати Тереза свідчила про свою любов до Євхаристії як про необхідну зустріч із Господом, яка після цього давала їй силу служити Йому серед найубогіших; не кажучи вже про багатьох тих, яким Євхаристія допомогла подолати їхні випробування і поступово зростати в любові, надії й радості.

Попередній запис

6.2 Миропомазання

Наступний запис

6.4 Таїнство покаяння