У тій-таки давній Книзі Йова стверджується, що Бог під час сотворення світу «…чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою» (Йов 28:25). А Ісая згодом додав, що Він «…води поміряв своєю долонею, а п’ядею виміряв небо, і третиною міри обняв пил землі, і гори ті зважив вагою, а взгір’я шальками» (Книга пророка Ісаї 40:12). Мудрий Соломон ще три тисячі років тому описав принцип кругообігу води в природі: «Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер… Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти» (Книга Еклезіястова 1:6, 7). Але століттями люди, не маючи на озброєнні наукового методу, були неспроможні визначити вагу повітря. Коли всього 400 років тому Еванджеліста Торрічеллі (1608-1647) довів, що повітря й справді має вагу, та запровадив поняття атмосферного тиску (вага повітряного стовпа, що тисне на одиницю поверхні), чимало вчених відмовлялися вірити в його відкриття.
Натомість значення слів пророка Ісаї про рівновагу гір та пагорбів стало зрозумілим іще пізніше. Коли ньютонівська теорія гравітації набула визнання, виникло й припущення, що, оскільки гори теж мають масу, сила тяжіння над ними має бути більша, ніж у долинах. Адже в такому разі предмет притягується і до землі, й до гори, яка на ній височіє. Якби це було так, то торговцям було би вигідніше робити закупи в низинах, а продаж вести на підвищеннях, де вага того самого товару, здавалось би, мала бути більшою. Однак точні гравіметричні вимірювання, проведені наприкінці XIX та у XX століттях, установили, що тяжіння Землі в будь-якому її місці залишається незмінним.
Це явище дістало назву «ізостазії», що з грецької означає «рівновагу» (буквально – рівне положення чаш терезів). Досягається цей ефект тим, що чим вище гора підноситься над поверхнею Землі, тим глибше занурена її літосферна основа в щільнішу мантію планети, тому загальна вага всієї ділянки залишається незмінною. Це схоже на кубики різного розміру, які плавають на поверхні води: що вище кубик стирчить над водою, то глибше він занурений у неї знизу. Відмінність тільки в тому, що мантія, розташована під відносно тонким (менш ніж 0,5 % маси Землі) шаром земної кори, – це не рідина. Вона набагато твердіша, ніж мінерали, з яких складається кора (граніти, гнейси й базальти). Але за високих температур і тиску навіть такі тверді матеріали стають пластичними.
Ось так з’ясувалося заодно, що гірські масиви лежать на заглиблених у мантію основах. Але й про існування «підвалин гір» у Біблії говориться давно й не раз (Книга Повторення Закону 32:22, Книга Псалмів 17:8, Книга Йони 2:7).