У той час, коли давньоіндійська космологія стверджувала, що земля пласка й тримається на трьох слонах, які стоять на величезній черепасі, у Книзі Йова, найдавнішій за часом написання з усіх біблійних книг (близько 2000 року до Р.Х.), сказано, що Земля вільно висить у просторі – Творець «…над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив» (Книга Йова 26:7). Водночас пророк, який жив 2700 років тому, додає, що Земля – кругла: «Він Той, Хто сидить понад кругом землі» (Книга пророка Ісаї 40:22; використане тут єврейське слово «khug» однаковою мірою означає також і кулю).
Христос, говорячи про Своє пришестя, вказував, що звістка про цю подію миттєво пошириться по всій землі: «Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського» (Євангеліє від Матвія 24:27). Але при цьому в одних місцях землі люди спатимуть по своїх домівках, а в других буде день, і там працюватимуть: «…удвох будуть ночі тієї на одному ліжкові… двоє будуть на полі» (Євангеліє від Луки 17:34,36). Для античних жителів одночасність дня й ночі в різних місцях землі не була така очевидна, як нам сьогодні.
У тій-таки Книзі Йова є такі слова: «Чи за своїх днів ти наказував ранкові? Чи досвітній зорі показав її місце, щоб… земля змінилась, мов та глина печатки, і стають, немов одіж, вони!» (38:12,14). У ті часи печать найчастіше мала вигляд кам’яного циліндра з вигравіюваними на ньому написами та зображеннями. Її накочували на сиру глину, залишаючи на ній відбиток. І саме так, як це описано чотири тисячі років тому, бачать настання світанку астронавти з орбітальної станції: мірою того як Земля обертається, сонячне світло немовби накочується на земну поверхню, надаючи їй вигляду, рельєфності й кольору. Знову ж таки в Книзі Йова говориться: «Чи зв’яжеш ти зав’язки Волосожару, чи розв’яжеш віжки в Оріона?» (38:31). Сьогодні ми знаємо: через те, що зорі, з яких складаються сузір’я, рухаються в різних напрямках із величезними швидкостями, форма цих сузір’їв, яку видно з Землі, з часом змінюється. Особливо це стосується найбільших сузір’їв, таких як Оріон. Але, згідно з відкриттям британського астронома Фреда Гойла (1915-2001), видимі з Землі обриси сузір’я Плеяд («Волосожар» в українському перекладі І. Хоменка. – Прим, пер.) залишаються майже незмінними протягом тисячоліть. Як же близькосхідні скотарі 4000 років тому могли знати, що Плеяди «зв’язані» в один «вузол», а Оріон жодними вузлами не скріплений?
Окрім того, у давнину вважалося, що зорі – це непорушні світила, а їхня загальна кількість становить не більше тисячі. Це були всі ті зорі, які можна побачити неозброєним оком. Навіть у середньовічних каталогах їх налічувалося від 1022 до 1056. Але, знову ж таки, приблизно 4000 років тому Бог дає Авраамові обітницю про численне потомство: «Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря» (Книга Буття 22:17). У цій обітниці опосередковано стверджується, що зір на небі – незліченна кількість, подібно до піску на березі моря. І лише три з половиною тисячі років після цього, коли Галілей винайшов телескоп, точність цього порівняння набула підтвердження: зір на небі й справді незліченна кількість.