Оскільки «кесареве» та «Боже» відображають різні виміри буття, а не є протилежними категоріями, неправильно буде робити висновок, що віруючі не повинні брати участь у політичному та суспільному житті свого народу.
Якими б хорошими не були уряд та законодавство, максимум, на що вони здатні самі по собі – це протистояти проявам зла та заохочувати до добра. Але вони не в змозі зробити добрими ані людей, ані суспільство, яке складається з цих людей. Для того щоб у суспільстві сталося справжнє перетворення, необхідно, щоб:
- серця людей звернулися від зла до добра,
- розуми людей підкорилися Божим принципам справедливості,
- закони народу винагороджували добро та карали за зло.
А для цього віруючі повинні займатися:
- благовістям,
- суспільною діяльністю,
- політичною діяльністю.
Лише Господь може змінити серця людей. Тільки приклад жертовного служіння дітей Божих може змусити інших замислитися про відповідальність громадян як перед правителями, так і перед Богом. Лише безпосередній вплив на законотворчість із боку тих, кого перемінив Дух Святий, може закласти моральні підвалини громадянського суспільства.
Біблія містить чимало розповідей про участь віруючих у світських урядах; найбільш яскравим прикладом є Йосип, який став начальником у землі Єгипетській (Буття 42:6). Писання стверджує, що «був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробував він у домі свого пана єгиптянина» (Буття 39:2). Далеко від дому й свого народу, проданий у рабство власними братами, Йосип у будь-яких обставинах залишався вірним Богові. І врешті-решт навіть фараон, цар Єгипетський, був змушений визнати: «Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти. Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій. Тільки троном я буду вищий від тебе. І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським» (Буття 41:39-41). Потім, зізнавшись своїм братам, сам Йосиф свідчив їм: «Виходить тепер, не ви послали мене сюди, але Бог. І Він зробив мене батьком фараоновим і паном усього дому його, і володарем усього краю єгипетського» (Буття 45:8).
Через століття, у часи вавилонського полону, «цар звеличив Даниїла, і дав йому численні дарунки, і вчинив його паном над усім вавилонським краєм, і великим провідником над усіма вавилонськими мудрецями. А Даниїл просив від царя, і він призначив над справами вавилонського краю Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, а Даниїл був при царському дворі» (Даниїла 2:48-49). При цьому Даниїл із товаришами не лише керував країною, її елітою та державними справами, але й мав можливість викривати гріхи царя Навуходоносора, закликати його до праведності: «Нехай буде до вподоби моя рада тобі, зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий» (Даниїла 4:24).
Бог володарює над усіма народами, і Його народ серед них є свідченням Його праведності. «Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх» (Дії 7:22). «Мордехай став великим у царському домі, а вістка про нього покотилась по всіх округах, бо той чоловік, Мордехай, усе ріс… Бо юдеянин Мордехай був другий по царі Ахашвероші» (Естер 9:4, 10:3). Також Неемія, до свого призначення намісником Іудеї, був знатним вельможею (виночерпієм) при перському дворі (Неемії 1:11). Довіра, яку він заслужив у царя Артаксеркса, дозволила йому отримати не лише владу над провінцією, а й дозвіл на відновлення стін Єрусалима (Неемії 2:9).
Приповість про мудрих та нерозумних дів (Матвія 25:1-12) учить, що ми повинні будь-якої миті бути готовими як до повернення нашого Небесного Нареченого, так і до тривалого очікування Його приходу. Пророк Єремія закликає також нас, громадян Небесного Єрусалима, які все ще живуть у земному Вавилоні: «І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єремії 29:7). Ніщо не сприяє добробуту міста (суспільства) сильніше, ніж політична (від «поліс» – «місто») активність дітей Божих.
Секрет добробуту суспільства полягає в тому, що «праведність люд підіймає, а беззаконня то сором народів» (Приповісті 14:34). Чому ж навіть у громадянському суспільстві так багато беззаконників має владу? Відповідь дуже проста: діти Божі нехтують своїми громадянськими обов’язками! От усе й виходить як у біблійній приповістці:
«Пішли були раз дерева, щоб помазати царя над собою, і сказали вони до оливки: Царюй ти над нами! А оливка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду над деревами? І сказали дерева до фіґи: Іди ти, та й над нами царюй! І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодощі та свій добрий врожай, і сторожити піду над деревами? І дерева промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй! І промовив до них виноград: Чи я загубив свого сока, що Бога й людей веселити, і сторожити піду над деревами? Тоді всі дерева сказали тернині: Іди ти, та й над нами царюй! А тернина сказала деревам: якщо справді мене на царя над собою помазуєте, підійдіть, поховайтеся в тіні моїй! А як ні, то ось вийде огонь із тернини, та кедри ливанські поїсть!» (Суддів 9:8-15).
Народи «ховаються» у тіні тернини, а то й зовсім потерпають від вогню, який виходить від неї, бо віруючі надто зайняті іншими справами, які, на їхній погляд, важливіші. Вони вже мають, чим займатися. Але чи використовував Бог колись людей лінивих, які насолоджуються неробством? Він кликав обраних своїх, коли:
- Мойсей пас овець свого тестя Іофора,
- Гедеон молотив пшеницю,
- Саул шукав ослиць свого батька,
- Давид пас овець свого батька,
- Єлисей орав на дванадцяти парах волів,
- Амос був одним із чабанів Фекойських,
- четверо з апостолів рибалили,
- Матвій збирав мито.
Лінощі та служіння Богові несумісні. Ніхто не повинен брати на себе відповідальність політика лише тому, що не може зайнятися чимось іншим. Той, хто не дає плодів поза політикою, і в політиці буде безплідним!
Ось лише кілька яскравих прикладів політичного впливу християн, який привів до встановлення невід’ємних прав та свобод народу та формування громадянського суспільства: діяльність англійського парламентаря Вільяма Вілберфорса (1759-1833), який добився відміни работоргівлі (1807) і взагалі рабства в усіх частинах Британської імперії; Мартина Лютера Кінга (1929-1968), лідера Руху за громадянські права чорношкірих у США; Десмонда Мпіло Туту (нар. 1931), активного борця з політикою апартеїду в ПАР (відмінено 1994 року); і багатьох інших.
Коли Десмондові Туту дорікнули, що він, очільник кафедри кейптаунського архієпископа, устромляє свого носа не у свої справи та змішує релігію й політику, він здивовано сказав: «Хто намірився стверджувати, що релігію не можна змішувати з політикою? І на яку Біблію, дозвольте спитати, він спирається?..»