Таїнства – це знаки, через які Господь діє в тобі й у Церкві, щоб поширити Свою благодать і Свою Любов. Але вони були б неповними, якби складалися тільки з «речей» (вода, хліб, вино, олія тощо). Насправді Господь прагне зустрічі з тобою не безіменно, а особисто: тобто не за посередництвом «речей», а також за посередництвом «людей».
Це вже відбувається щоразу, коли ти зустрічаєш брата: за його посередництвом ти зустрічаєш самого Ісуса як брата, того, хто «не соромиться… звати братами їх» (Євр. 2:11); того, хто також стверджує: «Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40).
Але Ісус прагне тебе зустріти, тебе й усю Свою Церкву, не лише як твій брат, а й як твій Спаситель, твій Господь і твій Пастир. Ось чому ще за життя Він наділив дванадцятьох апостолів частиною Свого пастирського служіння для ізраїльського народу; а також саме їм Він доручив завдання продовжувати Його справу спасіння для всього світу після Його повернення до Отця. Це завдання, яке Ісус дав їм «аж до кінця світу», передалося через «покладання рук», згідно зі свідченням апостола Павла (див. 1Тим. 4:14; 5:22; 2Тим. 1:6), і витривало аж до наших днів: це те, що ми називаємо «апостольським наступництвом», спадкоємцями і продовжувачами якого сьогодні є єпископи.
Для тієї частини Божого люду, відповідальність за який єпископ отримав, він представляє собою Ісуса-Пастиря: через нього сам Ісус скеровує, навчає і передає Себе в серця християн через таїнства, які вони приймають. Але так само як дванадцятеро творили між собою певний зв’язок і разом турбувалися про всю Церкву, усі єпископи успадковують ту саму турботу; вони можуть збиратися, щоб вирішувати важливі питання, які стосуються люду Божого в усьому світі. Це називається Вселенський собор: перший такий собор описаний у главі 15 Дій апостолів.
Священики співпрацюють з єпископами там, куди ті їх скеровують. Як і єпископи та під їхньою владою вони свідчать присутність Ісуса-Пастиря в тих спільнотах, за які несуть відповідальність: вони проповідують Євангеліє своїм словом і таїнствами, які уділяють, а також провадять християнську спільноту, чуваючи над її зростанням та піклуючись про її єдність. Ми вже говорили про те, що прощення від Господа вимагає присутности священика: прощення можна отримати тільки в конкретній зустрічі, у слові, якого людина не може дати сама собі. Таким чином саме через священика Ісус оприсутнюється і прощає тобі. Так само з Євхаристією: не може бути Божественної літургії без священика, адже саме за посередництвом священика ми приймаємо Євхаристію як дар Ісуса, а не як якийсь витвір, котрий ми могли б самі створити. У своєму слові священик також дозволяє тобі прийняти слово Боже як таке, що відрізняється від твого слова: воно походить від Бога, а тому поширюється далеко поза межами того, про що ти спершу думав (а іноді й суперечить цьому).
Однак єпископи і священики не повинні вихваляти самих себе за служіння, яке прийняли. Оприсутнювати Слово, дію й усю силу Любови Ісуса через своє слово і свої дії – це величезна тайна. Проте священики та єпископи, як і дванадцять апостолів на початках, є слабкими людьми й нещасними грішниками, які отримали своє служіння не через якусь заслугу, а в силу плану Господа, Який обирає, кого хоче. Як пише апостол Павло: «Бо ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, ми ж самі раби ваші ради Ісуса […] А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас» (2Кор. 4:5,7)
Тому кожен кандидат на священиче служіння спочатку повинен прийняти свячення диякона, тобто слуги. Тут ідеться про перший ступінь таїнства священства: диякон представляє Ісуса як покірного слугу убогих, у своїх діях, словах і молитві. Кожен священик, кожен єпископ повинен пам’ятати, що спочатку він був дияконом і що продовжує ним бути навіть тоді, коли здійснює таїнственну владу від імени Христа.
Але сан диякона не обов’язково означає перехідний етап до священичого служіння. Деякі люди можуть бути покликані Господом постійно бути дияконами: так було, наприклад, із святим Франциском Асизьким.
В історичному плані таїнство священства критикував і відкидав протестантизм, частково через скандали, які були спричинені поведінкою деяких представників Церкви. Сьогодні ми наново відкриваємо благодать і радість, які це таїнство представляє для всієї Церкви: через нього, навіть за посередництвом грішних людей, ближчим стає милосердя серця Ісуса-Слуги, Пастиря і Спасителя.