Ще до того, як стати таїнством, подружжя – це глибоке природне прагнення, яке виникає в серці чоловіка й жінки, котрі любляться тією мірою, що хочуть цілковито віддати себе одне одному. Але Господь захотів особливим чином бути присутнім у подружній любові через таїнство: таким чином християнські подруги відкривають у своїй любові Бога-Любов, присутнього для них, а таїнство, яке їх єднає, дає їм силу й радість, щоб кожен із них завдяки іншому наближався до святости, у завжди новому взаємному даруванні себе упродовж їхнього спільного життя.
«І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27): отож, не лише чоловіка чи жінку, окремо взятих, створених на образ Бога-Любови, а обох разом, у спільності життя, до якого їх закликають їхні серця й тіла. Тому образ Божий у тобі не є миттєвою реальністю: Господь залишає його відбиток навіть у твоєму тілі, навіть у заклику до любови, вписаному у твоїй плоті. Ось чому Він сам, не вагаючись, використовує мову любови, щоб висловити Свою лагідність вибраному народові (див. Ос. 2:16-22). Ісус не боїться самого Себе називати «Женихом (Молодим)» (наприклад, Мр. 2:20 або Мт. 25:1), щоб висловити любовне захоплення, яке спонукає Його цілковито віддатися тобі й усьому людству. Тому апостол Павло міг роз’яснити тайну подружжя і тайну Любови Ісуса до Своєї Церкви через їхній взаємний зв’язок: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе […] Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф. 5:25-32)
І справді, чи в таїнстві Євхаристії Ісус не здійснює того, що чоловік і жінка передають одне одному, коли єднаються тілесно: «Це тіло Моє, що за тебе ламається, тобі віддається» (див. Лк. 22:19-20). Любов Ісуса до тебе і до Своєї Церкви має подружній характер.
Саме на підставі цього ти можеш краще зрозуміти деякі виміри подружньої любови і таїнства подружжя:
1 Насамперед ідеться про любов як всеохопний дар: так само, як Ісус дає Своє Тіло і Своє життя Своїй Церкві назавжди, так і чоловік та жінка дарують собі взаємно свої тіла і своє життя назавжди. Це глибинна причина для вимоги вірности й нерозривности подружжя, як навчав Ісус: «…Тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Мт. 19:6)
2 Ця радість давати своє тіло, своє серце, своє життя, як Ісус, є в основі християнського значення цноти. Ісус не грається зі Своїм Тілом, Він не ангажує Його в тимчасовий союз чи «на пробу», а повністю і назавжди віддає Його в єдиний і вірний союз. Тож ти так само покликаний віддати своє тіло людині, яку любиш тільки повністю, з Богом, у подружжі. Різні форми сексуальної поведінки шляхом миттєвого пошуку насолоди і пестощів – це брехня перед Господом, яку апостол Павло називає гріхом розпусти:
«А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла […] Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? […] Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1Кор. 6:13,15,18-20).
Вимоги, які висунув апостол Павло, можуть видатися складними. До того ж, вони зовсім не відповідають загальноприйнятій поведінці. Але, будучи далекими від нездорової дискредитації тіла, вони, навпаки, є наслідком зачарованого споглядання його таємниці, через таємницю Тіла, яке дав нам Ісус. Твоє тіло, твоя сексуальність – носії будівничої сили ніжности, радости й життя в набагато більшому вимірі, ніж ти уявляєш, адже від моменту твого хрещення вони є знаком радости й любови самого Бога.
Любов чоловіка й жінки – це також любов, яка дає життя: точно так само, як любов Христа до Своєї Церкви дає божественне життя усім християнам, чи точно так, як у самому Богові життя плідно передається в зродженні Сина Отцем і в зісланні Святого Духа. Уже таке прагнення плідности – цілком природне: чоловік і жінка, які взаємно любляться, прагнуть мати дітей одне від одного. Але в таїнстві подружжя ця тайна ніби преображена: діти, які народжуються з любови, покликані Господом від завжди і назавжди. Хіба це не диво, що християнські подруги співпрацюють із Богом, даючи Йому дітей не лише для земного життя, але навіки? Тому таїнство подружжя лежить в основі сімейної спільноти. А в житті, сповненому віри, любови, розділеної радости і смутку, сім’я стає правдивою «малою Церквою» на зразок «великої Церкви», Божої родини. Не існує прекраснішого плоду таїнства подружжя, ніж сім’я, об’єднана у вірі; сім’я, радість і смуток якої розділяє Господь.
Союз Ісуса з людством – це один діямант з різними гранями: таїнство подружжя дарує сяйво одній з них; та існує й інша грань – богопосвячене життя або обітниця безшлюбности. У цьому покликанні прославляється той самий союз. І той, хто його приймає, зобов’язується насамперед не «відмовитися» від подружжя, а віддати себе виключно служінню Господу і Його Царству: Ісус кличе його так сильно, що цей поклик мобілізує усі почуттєві й фізичні здібності любити. Тому людина переживає ту саму дійсність, виражену словами «Це тіло Моє, що за вас віддається»; але тоді, як у подружжі людина, на яку це скероване, – це шлях, що веде до дару самого себе Господу, богопосвячене життя безпосередньо реалізовує цей дар. Тож християнське подружжя і богопосвячене життя взаємно доповнюються:
- приймаючи свідоцтво богопосвячених осіб, християнські подруги пригадують собі, що їхню любов дав їм Господь не для того, щоб вони «тупцювали на місці», а щоб відкрили в ній ще більшу Любов, любов Ісуса Христа, присутнього в їхньому житті навіки;
- приймаючи свідоцтво християнських подругів, богопосвячені особи пригадують собі, що їхня безшлюбність – не закритість на любов, а інший спосіб дарувати себе, любити, давати плоди в Господі та для Господа.
У визначений час, «в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі» (Мт. 22:30): там, де Любов можна споглядати безпосередньо, там, де її світло ясно передається, тобі не потрібно передавати і приймати її за посередництвом знаків, фізичних жестів. Тому кожна любов, яку ти, у шлюбі чи безшлюбності, покірно посієш на цій землі, остаточно розквітне, коли в повноті світла відбудеться поєднання із твоїм Богом. Запитання, яке сьогодні надалі стоїть перед тобою, таке: «Господи, яке покликання Ти мені приготував і для якого покликання створив мене? Який Твій план любови щодо мене?»