У Церкві часто говориться про десять Божих заповідей. Ми їх проказуємо під час щоденної молитви. Нам вже відомо, що слово заповідь (еntolе) має ширше значення, ніж суто Декалог. Це Божа порада на життєвий шлях. Але дотриматися десяти Божих заповідей замало, щоб увійти до неба. Християнин – це та людина, яка живе згідно з Євангелієм. Найважливіше, що в ній міститься, було перелічене в Нагірній проповіді (див. Мт. 5-7). Ісус об’явив там, що «не вбивати» замало. Щоб піти на небо, треба вміти не гніватися. «Не чужоложити» – це теж замало. Щоб піти до неба, треба вміти панувати над собою і пильнувати свою природу. «Не брехати» також замало. Щоб потрапити на небо, треба взагалі не опинятися в сумнівній ситуації. Підсумовуючи, можна сказати: Бог залишив нам Вісім євангельських блаженств, щось на кшталт нового Декалогу, яким наші щоденні молитви треба доповнити:
- Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.
- Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
- Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
- Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
- Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
- Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
- Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.
- Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. (Мт. 5:3-10).
Утім, ці слова мають свій підсумок – останнє і найважливіше блаженство. Без нього можна неправильно зрозуміти інші. Наприклад, твердження, що «блаженні засмучені» може стосуватися страждання в розпачі чи в гніві. Адже навіть діти, інтуїтивно відчуваючи своє безсилля, засліплені бажанням отримати нову іграшку, можуть влаштувати відчайдушну сцену. Та це не значить, що вони вже благословенні. Тому Господь додає дев’яте блаженство – як знак оклику наприкінці речення, як останню вказівку, завдяки якій ми правильно Його зрозуміємо.
Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.
Тож якщо засмучуватися, то разом з Ісусом. Навіть якщо доводиться засмучуватися через власну недолугість. Якщо плакати, то через переслідування за віру. А може, навіть блаженний той, хто зрозумів зло, яке він вчинив, і плаче над тим, що раніше не усвідомив наслідків своїх неправильних рішень?
Та хіба хтось до кінця дотримався усіх десяти заповідей та Ісусових блаженств? Ніхто. Тому необхідне Боже милосердя. Адже в очах Божих ніхто не досконалий. Може бути й так, що людина навернеться в останню годину свого життя. Коли вона висловить жаль і скаже Богові, що любить Його або принаймні хоче Його полюбити, тоді Бог прийме її. В останні хвилини життя можливе також настільки велике зростання в любові, що така людина досягне досконалости великих святих. Однак завжди залишається ризик, чи Бог подарує таку ласку, чи людина у своїй недолугості не скаже: це якась примара! Тоді небо закриється для неї назавжди. Тому розсудливіше і краще вибрати вузьку стежку і тісні ворота десяти заповідей, а також євангельські блаженства. Людина матиме час спокійно зростати серед сприятливого впливу Божої ласки. Адже справа виглядає так, що чим швидше й інтенсивніше Бог діє, тим болісніше це є. Тому якщо ми йдемо вузькою дорогою, тоді вчимося більше любити, і Богові це дуже подобається.
На небо ідуть ті, які живуть згідно з Євангелієм.