Для того, щоб допомогти набути віри в Христа тим, хто шукає, я б порадив їм згадати, що зробив Він для вірних. «Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих» (Рим. 5:6). «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево…». (1Пет. 2:24). «Господь поклав на Нього гріхи усіх нас» (Іс. 53:6). «Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але оживши Духом» (1Пет. 3:18). Зверніть особливу увагу на слова «ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53.5). Бог зціляє гріх, як хворобу, і для цього пропонує дорогі ліки.
Я прошу вас цілком серйозно прислухатися до моїх роздумів про рани Господа Ісуса Христа. Богові угодно було спасти нас, і заради цього Він послав Свого єдинородного Сина, щоб той, ставши людиною, узяв на Себе наші гріхи. Сам Він, виявивши послух, прожив на землі більше тридцяти років, і в певний час приніс Себе в жертву, щоб бути «укритим виразками за гріхи наші».
Він пішов у сад Гефсиманський, де скуштував першу гірку чашу, і піт Його був як краплі крові. Він з’явився на судилищі перед Пилатом і Іродом, зазнавши замість нас біль і приниження. Врешті-решт, вони розіп’яли Його на хресті, щоб Він помер замість нас. Слово «ранами» вказує на неймовірні страждання Господа, як на тілесні, так і на душевні. Христос був принесений у жертву увесь цілком, уся Його людська суть. Описати скорботу розуму і страждання тіла неможливо. На самому початку, коли шлях принесення Себе в жертву для Христа тільки почався, пори Його тіла відкрилися, на шкірі виступила кров, і стільки крові, що вона струмувала на землю.
Не встиг Він ще обтерти її з лиця, як з’явилися стражники і повели Його до первосвященика. У непроглядній пітьмі вони поклали на Нього руки і відвели в ніч до Пилата і Ірода. Безжальні стражники били Його батогами, а воїни плювали в обличчя, і усі глузували з Нього. Побиття батогами є одним з найбільш жорстоких різновидів тортур. Колись такий вид покарання застосовувався в британській армії, це було її ганьбою. Але для Риму жорстокість була звичайною справою. Свої батоги для катування римляни, кажуть, робили з жил биків. На них вони в’язали вузли, в які вплітали роздроблені кістки тварин. Отже кожен удар батогом залишав на тілі жертви глибокі борозни. «На хребті моїм орали плугарі, проклали довгі борозни свої» (Пс. 128:3). Наш Спаситель був засуджений до моторошних страждань римською жорстокістю, і вони обрушилися на Нього не наприкінці страти, а стали тільки прелюдією до неї.
До побиття батогами вони додали і інші форми наруги: били тростиною, виривали волосся, болю для Нього мучителі не жаліли. А потім на понівечені плечі вони поклали хрест, який Христос мав нести стільки, скільки вистачало сил. Змусивши ж іншу людину нести Його хрест, вони не виявили жалість, а просто побоялися, що Він помре по дорозі до місця страти, де Його належало живим прибити до знаряддя страти.
Вони пронизали руки Його і ноги, а потім підняли хрест, так що кістки вийшли з суглобів, як написано в двадцять першому псалмі: «Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої…» (Пс. 21:15).
Його повісили під променями пекучого сонця, сили залишили Його, і Він сказав: «Серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх. Висохла, як черепок, сила моя, і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене» (Пс. 21:15-16). Нестерпне видовище і для людей, і для Бога. Спочатку певний час вагу тіла можна було утримувати на ногах, але цвяхи, прорвавши плоть, досягли нервів, викликавши страхітливий біль, і жертва вимушена повиснути на руках. І тут відбувається те саме, що і з ногами. З кожним зітханням залізо все більше і більше роздирає плоть. А натовп сміється над Ним, пропонуючи Самому зійти з хреста. І ось Він вже кричить: «Пити!» (Ін. 19:28), і вони дають Йому оцет, а потім Він видихає: «Звершилось!» (Ін. 19:30). Він сповна заплатив за торжество божественної справедливості. Саме тоді віддав життя, щоб заплатити за рахунками грішників. Святі минулих часів надавали велике значення фізичним стражданням Ісуса, і я розділяю їх думку.
Але не можна забувати і про душевні страждання Господа. А я якраз і забув. Насправді душевні страждання були душею страждань, і як їх описати? На самому початку, пам’ятаєте, я говорив про криваві краплі поту. Це серце виганяло назовні депресію духу. Він сказав: «Сумна душа Моя смертельно» (Мф. 26:38). Зрада Іуди і втеча інших учнів пригнітили Його, але це ніщо в порівнянні з тягарем провини наших гріхів, що покладається на Нього. Наша провина випила Його життя. Мова не здатна описати усю глибину страждань. І що ми взагалі знаємо про страждання? Смерть мучеників і смерть Господа – це різні речі. Коли помирали мученики, Бог був на їхньому боці, Він зміцнював їх таким чином, що вони раділи стражданням. Але наш Визволитель був залишений Отцем. Згадаємо Його крик: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46). Це найсумніший крик з усіх що колись прозвучали на землі. Чому Бог залишив Сина? На те була причина: Він відвернувся від покладеного на нього гріха. Душу замісної жертви охопив жах, той, який повинні відчувати душі, що несуть прокляття, при вході в пекло. Написано: «Проклятий усякий, хто висить на дереві» (Гал. 3:13). Але хто знає, що є прокляття?
Зцілення за наші гріхи, ваші і мої, у замісних стражданнях Господа Ісуса Христа, там і тільки там. «Рани» Господь отримав замість нас. Ви запитуєте:
– Що ми можемо зробити, щоб зняти провину за гріх?
Моя відповідь:
– Нічого.
Ранами його ми зцілилися. Він отримав їх усі… нам нічого не залишилося.
– Але хіба не повинні ми вірити?
Безумовно, повинні. Я говорю про ліки, ви – про пов’язку, що утримує її на хворому місці, – на наших гріхах. Бинт не лікує, лікують ліки. Віра не зціляє, зціляє спокутування Христа.
– Але ми повинні покаятися.
Звичайно, повинні. І каємося. Бо покаяння – це перша ознака одужання. Але лікують рани Христові, а не наше покаяння. Рани, прикладені до серця, народжують покаяння, і гріх стає ненависним, бо він змусив Христа страждати.
Повіривши в Христа усім розумінням своїм, ми віримо в те, що Бог ніколи не покарає нас, бо карати двічі за один злочин несправедливо, а Христос вже був покараний за усі наші злочини. Позичальник не платить за боргами, якщо за нього заплатив поручитель. Христос наш Поручитель. Правосуддя не може брати борг двічі. Прийнявши Христа як потерпілого за мене, я прийняв повне спокутування від провини. Я був засуджений у Христі, тому більше засуджувати мене немає за що.
У цьому запорука безпеки вірного. Він живий, бо замість нього помер Христос, і Бог прийме його, бо прийняв Христа. Людина, за яку помер Христос, звільняється від провини, вона чиста. Читачу, ти набув Христа? Чи є Він твоєю замісною жертвою? Якщо так, то ти вільний. «Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ін. 3:18).