Саме роздумуючи про цю надзвичайну цінність твого серця і твоєї свободи в очах Господа, ти можеш краще зрозуміти вчення про Божий суд. Насправді, читаючи Євангеліє, ми дуже часто натрапляємо на слова Ісуса, де Він згадує про нього. Наприклад:
- «Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!» (Мт. 13:49-50).
- «І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя» (Мт. 25:46).
- «Вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його» (Лк. 16:22-23).
Така перспектива передбачає чимало запитань:
- Чи милосердний Бог, Який навчає тебе прощати, може також карати тих, які не слухають Його?
- Чи невідворотне вічне покарання не є надмірним, порівняно з гріхами, які людина може вчинити у своєму обмеженому житті?
Та насправді подібні запитання виникають через поверхове бачення того, чим є суд Божий над тобою:
Насамперед ми схильні мислити відповідно до справедливости людського правосуддя: цивільний закон – це зовнішнє правило, а отже, його наслідки – також. Але у випадку суду Божого закон, який Він тобі дав, не лише зовнішній («Десять Божих заповідей»), а і внутрішній: закон Святого Духа, правдивої Любови до кінця, яку Ісус викликав у твоєму серці від моменту твого хрещення. Ось чому вже в цьому житті, у кожному твоєму виборі ти сам будуєш собі правдиву радість або фальшиве щастя, яке незабаром перетвориться на «пекло». Отже, «суд» здійснюється не просто над тобою, але й у тобі: він поширює у вічності те, що ти сам вільно посіяв у цьому житті. Чи ти посіяв правдиву Любов, посвячуючись їй аж до забуття самого себе? Саме ця Любов розкриється в тобі з усією славою, радістю й світлом, які вона вже невидимо вміщала. Чи ти посіяв егоїзм, пихатість, насильство, ненависть або поверхові задоволення? Вічність розгорне перед тобою тільки пекло, в якому ти сам почав закриватися ще при цьому житті.
На суді виявиться глибока правда про кожен твій вибір. Насправді в цьому житті присутність (чи відсутність) Господа в кожному твоєму виборі не завжди для тебе очевидна: ти можеш відчувати її лише невиразно, відповідно до того, що ти знаєш про себе і свої рішення; але якою мірою ти себе знаєш? У крайньому разі, ти можеш вважати, що безповоротно далекий від Бога, тоді як, навіть не підозрюючи цього, непомітно залишаєшся в Його Любові; і навпаки, ти можеш уявляти себе щирим християнином і самого себе обманювати: жити в лицемірному й поверховому егоїзмі, ніколи у своєму житті не відчувати жодних серйозних зобов’язань перед Господом. Цю завісу, чи то коли вона сплетена з непевності, чи з хитрощів, розірве Господній суд.
Однак не думай, що в той момент Бог спіймає тебе в пастку. Міра, за якою Він тебе судитиме, не настільки прихована, щоб стати свавільною. Адже, докладніше кажучи, якщо Господь дає тобі Свої блаженства і Свої заповіді, Своє слово і Свої таїнства, якщо Він закликає тебе до Любови і здійснює її на твоїх очах в особі Ісуса, то робить це для того, щоб ти міг пізнати шлях, який веде до Його життя і правдивої Любови, і йти ним.
«А він (багатий) відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!» (Лк. 16:27-31)
Можливо, як у притчі про багача, дехто в день суду почуватиметься спійманим у пастку. Але ця пастка буде не від Господа: Він же, навпаки, не перестає очікувати від нас покаяння; це буде пастка, яку людина сама собі приготувала, як говорить псалмопівець: «Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив, обернеться зло його на його голову, і на маківку зійде його беззаконня!» (Пс. 7:16-17)
Насправді основна проблема в тому, що Бог «хоче, щоб усі люди спаслися», і що «не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:17). Але щоб дозволити нам жити на рівні його величезної Любови, Він дарував нам також таку велику свободу, що вона дає нам можливість, якщо ми приймаємо таке рішення, остаточно відкинути прощення. Навіть коли йдеться про хрест, позиція Бога і Христа стосовно грішників не полягає в тому, щоб спасти їх всупереч їхній волі, а показати такий «спалах» Любови, щоб розтопити їхнє закам’яніле серце:
- «Народе ти Мій, що тобі Я зробив і чим мучив тебе, свідчи на Мене! Бо Я з краю єгипетського тебе вивів, і тебе викупив з дому рабів, і перед тобою послав Я Мойсея, Аарона та Маріям. Мій народе, згадай…» (Міх. 6:3-5).
- «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!» (Лк. 13:34)
Саме цей вибір Бога, вибір найбільшої Любови й найбільшої поваги до твоїх рішень, дає тобі можливість відкинути Його остаточно й назавжди. Але також саме цей вибір кожної миті та аж до дверей смерти – як розбійникові, розіп’ятому із Христом, дасть тобі змогу завжди шукати прощення Господа і знову отримати Його дружбу та Його спасіння, як би низько ти не впав.
Суд Господній настане для тебе особисто в момент смерти; але він стосуватиметься також усього людства й історії, наприкінці днів, у годину пришестя в славі Христа. Насправді сенс історії людства, спосіб, в який та чи та подія – добра чи погана – яку ми переживаємо, становитиме одне ціле з перемогою Ісуса в славі, – усе це великою мірою приховане від нас. Притча про добре зерно, яке достигає в той же час, що й кукіль (див. Мт. 13:24-30,36-43), дає нам змогу передбачити, що людська історія багато що прояснює: Царство Боже й панування мороку все більше відкривають своє обличчя. Та коли настане час жнив? На противагу безперервним і зловісним намаганням Свідків Єгови (1914 р., згодом 1925 р., потім 1975 р. і т. д.), не потрібно робити прогнозів. Адже тільки Господь знає, коли настане цей час, ми ж знаємо, що він прийде «як злодій», згідно зі словом Ісуса (див. Мт. 24:42-44; пор. 1Сол. 5:2): може, через п’ять хвилин, а може, через п’ять тисяч років!
Тому остаточне звершення Царства не складатиметься з маленьких особистих гараздів: воно буде спільністю усіх вибраних у Богові, «новою землею», «новим Єрусалимом», де всі діти Божі, об’єднані в повноті Любови, ликуватимуть з Радости в його видимій славі навіки.
«Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!. […] Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все» (1Кор. 15:22-28)