Ви можете подумати, що ми все надто перебільшили. Теорія не може бути настільки необдуманою й ненауковою, якою ми її змалювали. Вона занадто популярна й невіддільна від сучасного напряму думок. Більшість учених, викладачів, письменників і філософів, які визначають суспільну думку, є еволюціоністами. І це просто зухвалість із боку дилетантів брати під сумнів думку фахівців.
Ми в нелегкому становищі. З одного боку, ми не можемо не визнати обмеженість своїх знань. З іншого боку, не можна дозволити собі відступити перед думкою людей упереджених – експертів, чия позиція не витримує критики. І звичайно, неправильно мовчати, коли наука використовується як аргумент на підтримку антинаукових тверджень.
Історія вчить, що панівна точка зору далеко не завжди відповідала істині і що виступи проти популярної думки завжди викликали несхвалення й осуд.
Галілей скинув з Пізанської вежі кулі з різною масою, щоб показати, що сила тяжіння діє на всі тіла однаково. Незважаючи на незаперечний доказ його правоти, Галілея вигнали з університету, – його відкриття суперечило загальноприйнятим принципам арістотелевої фізики, які схвалювала церква й наукове співтовариство.
До Коперника у всіх університетах учили, що небесні тіла обертаються навколо Землі. Хоча Коперник продемонстрував помилковість цієї теорії, протягом двохсот років його твори були заборонені церквою, бо суперечили загальноприйнятій думці, що Земля є центром всесвіту. Треба було б не просто внести зміни у вчення, програми й підручники. Найголовніше, довелося б визнати, що високоповажні вчителі все життя підтримували й викладали помилкову теорію.
Думка може бути помилковою незалежно від того, наскільки широко вона підтримується. Однак історія показує, що хибні погляди – навіть найпопулярніші – не живуть довго. Підтримуючи еволюціонізм й ігноруючи розумні альтернативні думки, учені можуть зберегти обличчя й репутацію сьогодні. Але, коли зрештою ця теорія зазнає краху (а це неодмінно відбудеться), історія поставить еволюціоністів в один ряд з тими, хто вірив в алхімію, у кровопускання й у те, що земля плоска. Малколм Маггеридж, філософ і редактор журналу «Панч», сказав: «Особисто я переконаний, що теорія еволюції й особливо масштаб її використання стануть колись одним із найкумедніших історичних анекдотів. Наші нащадки будуть дивуватися тому, як настільки хибка й сумнівна гіпотеза могла бути прийнята з такою легковірністю»[1].
З часів Галілея людські знання значно виросли, але не змінилася людська природа. Якщо істина не легко доступна, люди, як і раніше, воліють триматися за теорії, що їм полюбилися. Вони прив’язуються до них, як діти до своїх плюшевих ведмедиків, і, щоб вони розсталися з ними, одних аргументів звичайно недостатньо.
Коли теорія набирає силу, протистояти їй не можуть ніякі міркування й ніяка істина. Коли вона стає панівною, інші точки зору просто не приймаються до уваги й найчастіше відкидаються з відкритою ворожістю. Загальнопоширена думка немов виробляє захисні антитіла, які розправляються з будь-якою чужорідною думкою. Наприклад, ідею, що якась раса (або стать) може в певному відношенні перевершувати іншу, у цей час неможливо було б обнародувати, обговорити й об’єктивно вивчити. Будь-який натяк на саму таку можливість був би сприйнятий як погроза ідеалу рівності людей. Якими б об’єктивними й обґрунтованими не були результати дослідження, малоймовірно, що вони були б розглянуті.
Соціальна установка дієво перешкоджає сприйняттю факту. Істині надзвичайно важко пробитися через стереотип. Більшість із нас навіть не підозрює, наскільки ми упереджені.
Як вийшло, що еволюціонізм посів пануюче положення? Чарльз Дарвін висунув цю теорію у своєму творі «Походження видів шляхом природного добору» (1859). Вона одержала визнання після того, як привернула увагу таких впливових мислителів, як Томас Гекслі, Джордж Бернард Шоу й інші, які побачили в ній інтелектуальний аргумент на підтримку атеїзму. В еволюцію стали вірити всі, хто хотів продемонструвати сміливість і незалежність мислення.
Оскільки сміливі ідеї завжди викликали інтерес, еволюціоністи відразу стали героями преси. Після того, як серед світської й освіченої публіки стало прийнято вірити в еволюцію, значна частина суспільства прийняла цю теорію, не потрудившись перевірити її на предмет раціональності. Для них було досить, що її схвалили шановані люди.
Висловилися проти в основному релігійні консерватори, які дотримувалися біблійної позиції креаціонізму, яка полягає в тому, що світ був створений Богом. Згодом еволюціонізм сильно потіснив релігію, звівши її до рівня приватної думки.
Відтоді ініціатива належить еволюціоністам. Вони відвернули увагу від нелогічності й слабкості теорії, неправомірно позиціювавши її як аргумент проти релігії: віра або факти. Віруючих затаврували як обмежених і твердолобих людей, в яких бракує розуму відмовитися від застарілих релігійних переконань. Навіть зараз засоби масової інформації продовжують зображувати прихильників теорії еволюції як інтелектуалів, що йдуть у ногу з часом, а її супротивників – як людей неосвічених і примітивних.
Гарну службу еволюціоністам послужила загальна віра у всемогутність наукового знання. Наука досягла таких успіхів, що багато хто стали думати, що її можливості взагалі безмежні. Хтось уважає, що згодом наука вирішить усі проблеми, з якими зіштовхується людство, упорається зі смертю й створить новий рай на землі. Тому, коли вчені висувають теорію, відповідно до якої Бог у традиційному християнському Його розумінні перестає бути необхідним, багато хто не бачить у цьому великої втрати. Їм не потрібні боги, якщо про них подбає наука.
[1] Malcolm Muggeridge, “Pascal Lectures,” given at University of Waterloo, Ontario, Canada, 1978