Якщо заперечувати еволюцію, то як ми пояснимо той факт, що палеонтологи час від часу відкопують кістки людиноподібних істот? Якщо це – рештки антропоїдів, то хіба вони не доводять еволюцію?
На думку еволюціоністів, такі рештки є підтвердженням еволюції. Однак кістки самі по собі не є підставою для такого висновку. Якби еволюція справді мала місце, вони могли б служити її прикладами. Але тлумачити їх як підтвердження еволюції можна тільки виходячи з того, що вона є встановленим фактом.
І викопні рештки уявляються як докази еволюції тільки тому, що палеонтологи хочуть їх так розуміти. Але таке тлумачення необ’єктивне й не враховує інших можливих варіантів. Існування кісток, подібних людським і мавпячим, не означає, що вони належали людям або мавпам. Вони можуть бути рештками інших вимерлих, наприклад, мавпо- або людиноподібних тварин, не споріднених з людиною. Ми не знаємо, які істоти жили на землі в сиву давнину, і заява, що їхні кістки ілюструють етапи еволюції, зовсім необґрунтована.
Неупередженим ученим знахідки палеонтологів нічого не говорять про походження людини. Французький палеонтолог Пьєр-Поль Грассе підкреслює: «Через майже повну відсутність скам’янілостей… будь-яке пояснення механізму еволюції складних систем є найвищою мірою гіпотетичним. Це повинне служити епіграфом до всіх книг про еволюцію. Нестача прямих доказів веде до чистих здогадок щодо походження видів. У нас немає нічого, на основі чого ми могли б хоча б приблизно судити про правильність цих думок»[1]. Коли д-ра Коліна Паттерсона, що очолює відділ палеонтології Британського музею природної історії, запитали, чому в його книзі про еволюцію немає прикладів скам’янілостей перехідних форм, він відповів: «Якби такі приклади, скам’янілі або живі, були мені відомі, я б їх неодмінно включив. Ви скажете, художник повинен уміти уявити собі такі трансформації, але де йому взяти дані про них? Скажу чесно, я таких відомостей не маю, а якби я дозволив собі художній вимисел, хіба я в такий спосіб не ввів би в оману свого читача?»[2]
Учених, відданих теорії еволюції, дуже бентежить відсутність окам’янілостей перехідних форм, які остаточно підтвердили б її правильність. Ричард Доукінс написав про «кембрійський вибух»: «(Скам’янілості) розташовуються без еволюційної послідовності. Немає потреби говорити, наскільки (це)… радує креаціоністів»[3]. Самого Чарльза Дарвіна дуже турбувала відсутність окам’янілостей, що підтверджують еволюцію. «Відповідно до цієї теорії, – писав він, – повинна б існувати незліченна кількість перехідних форм. Чому ми не знаходимо їх, відкладених у земній корі? Чому в природі ми бачимо не плутанину перехідних форм, а чіткі певні види?»[4]
Те, що викопні підтвердження процесу еволюції так і не були виявлені, змусило зоолога з Оксфорда Марка Рідлі зробити висновок, що «у кожному разі, справжній еволюціоніст не використає дані окам’янілостей як аргумент на користь еволюції (поступової або переривчастої) і проти створення»[5]. Але все-таки, незважаючи на настільки розумні застереження, багато палеонтологів настільки віддані теорії еволюції, що завзято продовжують робити надмірні висновки з незначних зразків, які неможливо достеменно ідентифікувати.
У наш час нелегко залишатися неупередженим. Ми всі прагнемо до знання, але, коли істина не легкодоступна або неприємна, ми нерідко додаємо до своєї думки сирий матеріал і видаємо це все за доведений факт. І еволюція, незважаючи на всі заяви, не факт, а теорія. Дуже часто дані витлумачуються на користь теорії, яка є для них вихідною посилкою. Логічна помилка, коли визначення підмінюється зміною форми обумовленого поняття, – це тавтологія. Це явне коло в доказі. Ми знаємо, що теорія еволюції правильна, бо ми виявили кістки людини, яка еволюціонувала. Ми переконані, що це кістки людини, яка еволюціонувала, бо знаємо, що теорія еволюції правильна.
Дуже жаль, але викопні рештки йдуть без етикеток. І палеонтологи називають й описують їх так, щоб це відповідало їхнім теоріям. Догматики-еволюціоністи наполягають, що ці кістки ілюструють етапи розвитку людини. А догматики-креаціоністи можуть запевняти, що це рештки людини, або мавпи, або неспорідненого їм вимерлого виду. Необґрунтовані заяви як одних, так й інших, оскільки мертві, як відомо, мовчать. Істина в тому, що ніхто не може з усією точністю сказати, що це за кістки. Про це можна тільки гадати.
[1] Pierre-Paul Grasse, Evolution of Living Organisms (New York: Academic Press, 1977), 31.
[2] Colin Patterson, in a letter to Luther Sunderland, April 10, 1979; quoted in: Luther D. Sunderland, Darwin’s Enigma: Fossils and Other Problems (El Cajon, Calif.: Master Books, 1988), 89
[3] Richard Dawkins, The Blind Watchmaker (New York: Norton, 1986), 229
[4] Charles Darwin, quoted in H. Enoch, Evolution or Creation (London: Evangelical Press, 1968), 139
[5] Mark Ridley, “Who Doubts Evolution?” New Scientist 90, no. 1259 (June 25, 1981): 831