Приклад 3 (1 Коринтян 10:25-31)
«Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, бо Господня земля, і все, що на ній! Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти, їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись.
Коли ж скаже вам хтось: Це ідольська жертва, не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління! [Бо Господня земля, і все, що на ній.] Говорю ж не про власне сумління, але іншого, чого б моя воля судилась сумлінням чужим? Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що дякую я? Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!»
Тут основна цінність – творіння Боже («Земля, і все, що на ній»). До того ж у цьому випадку вона постає подвійно – і як їжа, і як той, хто її їсть. З цього випливає принцип: усе на славу Божу робіть – «Коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите». На цьому принципі будується заповідь – приймати будь-яку їжу з подякою. Але якщо подяка віддається ідолу, тоді удаване виконання заповіді порушує принцип, на якому вона побудована, а дотримання принципу є більш пріоритетним, ніж виконання заповіді.
Приклад 4 (Римлян 14:14-17)
«Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте. Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім».
Основна цінність, яка тут проголошується – Царство Боже. Принципи, побудовані на ній – любов, праведність, мир і радість у Святому Дусі. Заповідь – будь-яка їжа чиста. Але якщо виконання заповіді засмучує брата, воно порушує вказані принципи. Як і в попередньому прикладі, дотримання принципу більш пріоритетне, ніж виконання заповіді.
Приклад 5
Павло, проживши в Коринті вісімнадцять місяців, «попрощався з братами… у Кенхреях обстриг собі голову, бо обітницю дав був» (Дії 18:18). Тобто більшу частину з проведених там півтора року він не стриг волосся. Але при цьому він же повчає учнів у Коринті; «Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то безчестя для нього?» (1 Коринтян 11:4). Чи не лицемірить апостол? Закликає інших обстригати голову, а сам відрощує волосся…
Насправді це протиріччя – удаване. Послання адресоване представникам еллінської культури з великого портового міста, де були широко поширені гомосексуалізм і чоловіча проституція. Залучені до подібних практик чоловіки запускали довге волосся, щоб бути більше схожими на жінок. Павло же в Коринті був «східним гостем». Він одягався і жив як представник культури, в якій довге волосся в чоловіків не асоціювалося з жіночністю. Обітниця назорейства, за якою він не обстригав волосся, була проявом честі, а не безчестя. Для Павла, на відміну від адресатів його послання, така практика не була порушенням принципу благочестя.
Приклад 6
Християнам Галатії Павло пише: «Сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов’ю» (Галатів 5:6). Там же, у Галатії, «був один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен… Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен» (Дії 16:1,3).
Знову ж таки парадокс. Апостол стверджує, що обрізання нічого не важить для спасіння, а сам обрізує Тимофія.
Справді, ні для спасіння Тимофія, ні для спасіння його слухачів обрізання ваги не має. Але якби Тимофій не був обрізаний, євреї не стали б його слухати, як язичника. Тому Павло й обрізує його – «через юдеїв, що були в тих місцях». Як і в попередньому прикладі, за протилежними на вигляд діями стоїть той самий загальний принцип – усе робити на славу Божу.
* * *
Підхід ієрархії етичних категорій допомагає активно оцінювати й аргументовано обґрунтовувати окремі етичні системи. Так, за твердженням Іммануїла Канта, до людини необхідно ставитися як до мети, а не як до засобу. Але чому ми повинні погоджуватися з Кантом? Аналіз ієрархії моральних категорій допомагає обґрунтувати цю тезу.
Бог є найвищою цінністю за визначенням. До того ж цінність Бога – у Ньому Самому, а не в тому, як би ми могли використати Його або наші стосунки з Ним для досягнення своїх цілей. На цій підставі ми можемо побудувати принцип: наша пошана до Бога має бути безумовною. Далі, Бог створив людину за Своїми образом та подобою. Цінність цього образу так само безумовна, як і інші Божественні атрибути. Отже, цінність людини безумовна й не залежить від того, як ми могли б використати її або наші з нею стосунки для досягнення своїх власних цілей. Повага до людини повинна бути подібною до пошани Бога, за Чиїм образом вона створена.
Цей підхід може бути вельми корисним при прийнятті рішень у неоднозначній ситуації. Жертовна любов до Бога та до ближнього є абсолютною й неминущою цінністю, на якій ґрунтуються принципи справедливості, милосердя та сумирності. З цих принципів випливають моральні правила, зокрема – заповідь «Не вбивай!». Але, маючи справу з правилами, у кожному конкретному випадку необхідно дивитися, чи не порушуються при цьому вихідні принципи. Наприклад, чи припустимо робити аборт, якщо збереження життя дитини неминуче призведе до смерті матері? Або якщо альтернативою є смерть їх обох? Кожного разу подібні проблеми повинні розглядатися окремо й із урахуванням усієї ієрархії етичних понять. Як кажуть рабини, Закон даний, щоб жити згідно із Законом, а не щоб умирати за Законом. Правила, на відміну від принципів, не мають універсального характеру.
З іншого боку, необхідно вміти відрізняти етичну складову проблеми від культурної або ритуальної. Інакше ми можемо дійти хибних висновків. Наприклад, Єрусалимський апостольський собор виніс наступну постанову стосовно християн, навернених із язичників: «Зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного: стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду. Оберегаючися від того, ви зробите добре» (Дії 15:28-29).
Виникає питання: чому апостоли від блуду рекомендують утримуватися, а, скажімо, від злодійства, вбивства, перелюбу – ні? Чи означає, що ці дії перестали бути гріхом? Звичайно ж, така точка зору хибна. На Єрусалимському соборі обговорювалися питання не етики, а богослужбової практики. Уживання ідольських жертв, крові та задушенини, а також ритуальний блуд були поширеними серед язичників елементами поклоніння їхнім хибним богам. Апостоли вказують, що при поклонінні істинному Богові подібні практики неприйнятні. Непорушність же етичних норм не піддається при цьому ні найменшому сумніву.