«А коли люди спали, прийшов ворог його (диявол, Божий ворог) і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов» (Мт. 13:25). Ця подія відбувається завжди, але в наші часи вона набула особливої форми, оскільки, всупереч притчі, сьогодні не вірять ні в кукіль, ні в існування ворога – диявола. Важливо наголосити, що сон цих людей призвів до жахливих наслідків. Ми вказали три причини, які частково пояснюють прогалини в підготовці сучасного клиру щодо цієї проблематики: брак богословської підготовки, брак досвіду, поширені доктринальні помилки. І це при тому, що ніколи не бракувало офіційного Вчення Церкви.
Тож, виходячи з того, що існування сатани та його діяльність не викликають жодних сумнівів, ми обмежимось поданням цієї дії схематично, щоб згодом докладніше зосередитися на тому, як їй запобігти та вберегти від неї на основі досвіду екзорцистів.
Звісно ж, ми не можемо задовольнятися тим, що пишуть богослови у своїх трактатах, адже ця книжка зосереджена на особливому аспекті: діяльності диявола. Саме тому нам необхідно поглибити наші теоретичні та практичні знання. Це зобов’язує нас до конкретних рішень, навіть у тому, що стосується термінології. Ці рішення не завжди підтримують деякі «експерти», але сподіваюся, що ми дійдемо авторитетних висновків наприкінці розгляду цієї проблематики. Наприклад, тексти Ройо Маріна говорять лише про спокусу, навіювання та одержимість. Танкверей ще строгіший у своїх визначеннях. Ми повинні краще розвинути ці схеми, на яких потім ґрунтуватиметься наша практична діяльність «діягностики» і «лікування».
Перший поділ, на якому дуже наполягав відомий французький екзорцист Де Тонкедек та про який говорилося задовго до нього, ми можемо визнати загальноприйнятим: диявол має звичайний вплив (спокуси) і надзвичайний вплив, який передбачає всю гаму проявів зла різної складности та природи.
Ми не будемо надто акцентувати на звичайній діяльності, тобто спокусах. Обмежмося тим, що ніхто від них не застрахований, і навіть сам Ісус Христос прийняв це випробування. Диявольська спокуса в поєднанні з первородним гріхом та іншими можливостями, які надає цей світ, виводить нас на грандіозне поле бою, яке дає неймовірну можливість отримання благодаті, і навіть сама Біблія вважає за блаженство перемогу над спокусами (Як. 1:12), можливість чинити зло й уникати його (див. Сир. 31:11).
Як вистояти? «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу» (Мт. 26:41). Духовний обов’язок християн спрямований на дедалі більше зростання у двох великих заповідях любови: любити Бога і любити ближнього. Він спрямований також на те, щоб ми навчилися використовувати засоби благодаті, які допомагають нам побороти спокуси. Не будемо зупинятися на цьому аспекті, який тісно поєднаний з іншим: запобігання та боротьба з надзвичайною діяльністю диявола.
Щодо цієї надзвичайної діяльности, запропоную мою класифікацію і поясню деякі вислови, які використовуватиму в цій книжці. Повторюю ще раз: не існує офіційної термінології чи загальноприйнятої лексики. Зауважте, що між ними немає чіткого розмежування: завжди існують переплетення та накопичення симптомів.
1) Зовнішні прояви. Так ми називаємо фізичні страждання (самобичування, крики, переміщення предметів тощо), на які натрапляємо в житті певних святих: Кюре із Арсу[1], святий Павло від Хреста, отець Піо… і які стаються рідше, ніж це думається назагал. Складається враження, що диявол діє, перебуваючи поза особою. Якщо і спостерігається якась внутрішня діяльність, то йдеться про тимчасову присутність, яка триває не більше кількох днів.
2) Одержимість. Це найскладніша форма, яка передбачає постійну присутність диявола в людському тілі, навіть якщо це не проявляється: критичні приступи чергуються зі спокійними моментами. Типовими є тимчасові прояви сповільнення інтелектуальної, розумової, емоційної та вольової діяльности. Можливі різні агресивні реакції, розмова невідомою мовою, надприродні здібності, знання окультних речей та телепатія. Типовою є відраза до святих речей, богохульство. Необхідно бути дуже обережними, оскільки диявол завжди маскує свою діяльність.
3) Диявольські пригнічення[2]. Необхідно враховувати, що кожен із таких випадків супроводжується різноманітними симптомами різного ступеня важкости. Це типові форми перепадів настрою; вони можуть бути пов’язані зі здоров’ям, роботою, почуттями, стосунками з іншими, зумовлюючи певні емоційні зриви: безпричинна злість, прагнення сховатися від усіх… Можуть бути індивідуальними або груповими, вражаючи досить велику кількість осіб.
4) Демонічна нав’язливість[3]. Людину охоплюють нав’язливі думки, часто абсурдні, але жертва ніколи не може їх позбутися, через що живе в стані постійної прострації з періодичними спалахами суїцидальних думок (необхідно врахувати, що самовбивчі думки властиві і для попередніх двох випадків). Часто ці думки зумовлюють роздвоєння особистості. Воля лишається свобідною, але вона перебуває під постійним пресом нав’язливих думок.
5) Диявольські напади. Цим терміном визначається не те зло, яке зачіпає безпосередньо людину, а те, яке впливає на місця (дім, офіс, крамниця, поле…), речі (автомобіль, подушка, матрац тощо) чи тварин.
Ми вже чули думку Оригена про те, що в таких випадках екзорцизм здійснювався вже в перші століття християнства.
6) Наостанок згадаю таку річ, як диявольські страхи, що вказує на добровільну, пряму чи непряму, угоду, за якою особа підкорюється дияволу. Згодом можуть виникати певні зв’язки, нехай і з несвідомих причин, які призводять до того, що особа впадає в одну з попередніх форм, особливо в найскладнішу – демонічну одержимість.
* *
Щоб ми змогли продовжити наш виклад, потрібно розглянути, як людина потрапляє в цю надзвичайну диявольську пастку. Це необхідно врахувати для того, щоб зрозуміти, що робити, щоб запобігти такій одержимості або звільнитися від неї. Важливо наголосити на чотирьох основних причинах, з яких дві передбачають провину людини, а дві – ні.
1) З Божого допусту. Очевидно, що нічого не відбувається без Божого дозволу. Але Бог не бажає ані зла, ані страждань, ані спокус. Давши нам свободу, Він допускає зло й може використати його наслідки для доброї мети. Завдяки цій першій причині ми розуміємо, що Бог дозволяє дияволу випробувати якусь особу, щоб посприяти її зростанню в чеснотах. Саме такою є біблійна історія про Йова. Щось подібне відбувалося і з багатьма святими. Це дає нам змогу стверджувати, що демонічна діяльність нічого не говорить нам про стан благодаті, в якій перебувають жертви випробування.
2) Коли людина стає жертвою «закляття». У цьому випадку жертва також невинна, але винні ті, хто «заклинають», і ті хто втілюють це закляття в життя. Закляттям у цьому випадку є злодіяння за посередництвом диявола. Воно може бути реалізоване по-різному, тобто особу можуть вректи, проклясти або якось інакше подіяти на неї… Не забуваймо, що йдеться про небезпечну тематику, на яку часто не зважають. Саме тому необхідно зважати на численні спроби шахрайства, різноманітні манії тощо.
3) Інша причина зумовлена важким станом вкорінення в гріху. Це євангельський випадок Юди Іскаріота. Це часто трапляється з тими, кого залишають напризволяще у випадку сексуальних домагань, наркоманії тощо. Особливо важкими є випадки, коли йдеться про аборт: за таких обставин може знадобитися тривалий курс екзорцизму. Враховуючи сучасний стан родини та моральности, сьогодні ця третя причина дуже актуальна, і саме вона зумовлює більшість випадків одержимости.
4) Відвідування місць чи осіб, що перебувають підо впливом злих духів. Йдеться про участь у сеансах спіритизму, зверненні до магів, ясновидців, ворожок тощо. Також сюди входить окультизм, сатанізм, особливо коли йдеться про «чорні» меси…
До всього цього варто додати вплив засобів масової інформації, порнографічної продукції, бойовиків та фільмів жахів, поширення певних різновидів, особливо сатанічних, рок-музики, які навіть мають свої церкви, не говорячи вже про численні дискотеки… Ці форми дуже поширені сьогодні, адже зменшення віри завжди супроводжується зростанням марновірства. Представники Церкви не зробили нічого, щоб протидіяти цій небезпеці або попередити про неї інших осіб. Я не перестану повторювати: все це зумовлено невіглаством щодо того, що написано у Святому Письмі. Ця четверта причина – один із мотивів, через які зло більше поширене, ніж кілька десятиріч тому, особливо це стосується молоді. Таке пояснення я вважаю дуже важливим, адже, не враховуючи загальних засад щодо існування сатани та його діяльности, завжди необхідно враховувати те зло, яке диявол може спричинити, щоб мати можливість запобігти подібним випадкам чи зцілити їх.
[1] Жан Марія Віянней (Прим. перекл.).
[2] У першій книжці вжито термін «терзання» (Прим. перекл.).
[3] У першій книжці – «обсесія» (Прим. перекл.).