Які перші підозрілі ознаки, на підставі котрих призначається перша зустріч? Їх дуже багато, тож наведу найпоширеніші.
Родичі (зазвичай це саме вони; рідко трапляється, що по допомогу звертається сама жертва) кажуть, що лікарі не можуть поставити точного діягнозу і жодні ліки не допомагають. Зверніть увагу, що говорячи про ліки «які не допомагають», я не маю на увазі того, що ліки не можуть впоратися з болем. Йдеться про те, що медикаменти не досягають навіть того мінімального ефекту, який би мав проявитися. Наприклад, якщо снодійне не просто не допомагає, але й сприяє протилежному ефекту, попри дуже велику дозу. Неспроможність поставити діягноз та відсутність ефективности ліків можна назвати першим підозрілим симптомом.
Згодом мені розповідають, що ця особа, яка свого часу була дуже віруючою, більше не молиться, не ходить до церкви і злиться, якщо її туди запрошують; деколи це супроводжується богохульством або криком, коли в поле зору потрапляють ікони. Відраза до священного – безумовно інший важливий симптом.
Якщо до того всього додають, що в цієї особи часто бувають приступи злости, жорстокости, попри її спокійний характер, що вона злословить і богохулить, хоча потім нічого не пам’ятає, то це теж підозріла ознака (особливо, богохульство), хоча вона типова і при психічних розладах.
Після цього переходжу до іншої серії запитань. Я з’ясовую, відколи все це триває і чи воно пов’язано з якоюсь особливою подією. Саме так можна дізнатися про важливі деталі. Наприклад, особа відвідувала спіритичні сеанси, зверталася до цілителів, серед її знайомих є наркомани чи особи, що захоплюються окультизмом чи специфічними вечірками. Зазвичай, окреслюється певна причина, з якою можна пов’язати цю проблематику. Часто йдеться про якусь конкретну особу. Потім я запитую, як відтоді змінилася поведінка особи; чи вона зробила щось дивне, за яких умов проявляється агресія. Дуже часто самі родичі, відповідаючи на ці запитання, дивуються певним деталям чи подіям, яким вони спочатку не приділяли жодної уваги.
У багатьох випадках перше благословення (так я називаю екзорцизм, говорячи з іншими особами) обмежується дрібницями, адже часто особи, які прагнуть потрапити до екзорциста, перебільшують із певними речами, які досвідчене око одразу ж розпізнає. Дуже часто (дійсно дуже часто) мені доводиться говорити: «Тут потрібен не екзорцизм, а навернення серця». Справді, особи, які приходять до мене, переважно дуже далекі від молитви і від таїнств; недільну Літургію вони розглядають як щось буденне й необов’язкове, а під час сповіді (я в цьому вже давно пересвідчився) вони навіть не визнають своєї провини. Вже віддавна Божі заповіді та приписи Церкви не пояснюють і не викладають. Окрім того, часто трапляються нестандартні, нерегулярні та заплутані родинні обставини. У сучасних родинах більше не моляться, а телевізор заміняє живе спілкування.
Якщо я не бачу причин для тривоги, то даю просте благословення, або ж, за потреби, беру із Требника молитву за хворих. У протилежному випадку я здійснюю обряд екзорцизму. Перший раз, зазвичай, дуже короткий, але повне зцілення може досягатися лише за кілька років, залежно від складности випадку. А закінчую я звичними порадами щодо молитви, святих таїнств та духовного життя.
Кілька разів я переконувався в тому, що добра сповідь (яку я завжди рекомендую для початку) та оновлене молитовне життя допомагає позбутися більшости проявів одержимости. Тоді як життя без молитви та без духовности позбавляє ефективности сам обряд екзорцизму.
Я завжди цікавлюся наслідками проведеного екзорцизму, особливо якщо йдеться про сумнівні випадки. У моїй практиці траплялися випадки, коли під час самого обряду не було жодної специфічної реакції, а кілька днів потому наставало покращення, яке могло тривати і кілька днів, і кілька тижнів. У різних ситуаціях, продовжуючи екзорцизм, я зустрічався з дедалі більшим об’явленням присутности демонічних сил. Все починалося зі швидкого руху очей, про який добре обізнані всі екзорцисти. Згодом особа ставала дедалі агресивнішою, і ці спалахи завжди супроводжувалися криком та богохульством. У певних ситуаціях демонічна сила, будучи повністю розкритою, погоджувалася на діялог і відповідала на запитання.
Я мав випадки, коли після місяців екзорцизму (а одного разу навіть після двох років), демонічні сили залишалися прихованими. Якби хтось очікував, що одразу ж проявляться три знаки, перераховані в Rituale (говорити невідомими мовами, мати надприродну силу, об’являти окультні речі), то він одразу би відмовився від проведення екзорцизму.
Чи варто наголошувати на тому, що чим складніший випадок, тим більше має молитися і екзорцист, і рідні одержимого. Також необхідно зрозуміти, чи існує якась перешкода для Божої благодаті, яку необхідно усунути. Це можуть бути нерегулярні ситуації, які треба владнати (родинне життя, робота, проблеми зі спадщиною, які зумовили складні непорозуміння…).
Особливу увагу через надзвичайну важливість необхідно приділити щирому прощенню. Адже деколи одразу ж відомо, хто є причиною негараздів. Достатньо проаналізувати складні обставини в родині чи на роботі. Необхідно пробачати від щирого серця, забуваючи будь-яку образу, і молитися за цих осіб. Дуже часто саме цей шлях давав змогу усунути перешкоди для дії Божої благодаті й отримати оздоровлення.
Виходячи із практики екзорцизму, складається враження, що спочатку зло має проявитися у всій своїй силі, і лише опісля починається оздоровлення.
Чи завжди оздоровлення є повним? Скільки часу це може зайняти? Це складні запитання. Святий Альфонс, говорячи про екзорцизм, попереджував, що не завжди ми отримуємо повне зцілення, але завжди настає полегшення для постраждалих. Перед обличчям певних моїх невдач через брак результатів о. Кандідо часто повторював мені, що ми повинні зробити все, що можемо, залишаючи остаточне рішення на волю Божу. Також він казав: «Якби ж ти знав, скільки життів ми рятуємо!». Справді складається враження, що в більшості випадків екзорцизм наповняє вражену особу силою прийняти своє становище і йти вперед.
Але також необхідно наголосити на тому, що в більшості випадків досягається оздоровлення, і дуже часто це оздоровлення повне. Але ми не можемо передбачити, скільки часу на це знадобиться. Все залежить від складности випадку; від того, наскільки зло вкорінилося в особі. Залежить від інтенсивности молитви та цілковитої довіри Богові з боку самої особи та її близьких. Залежить від Божого задуму щодо цієї особи, який допустив ці страждання. У певних складних випадках мені знадобилося 3-4 роки екзорцизму.
Вважаю, що існує подвійна вигода від тривалости часу, необхідного для оздоровлення.
Перша з них стосується жертви, яка повертається до життя в молитві, вірі та Божій благодаті. Це не завжди досягається за короткі терміни. Випадки, які було вирішено дуже швидко, часто закінчувалися відходом від молитовного життя, після чого наставав набагато складніший період одержимости.
Але є й другий тип вигоди для родичів і друзів, які відчувають додатковий стимул до молитви та віри в невидимі сили. Більшості людей, які не вірять у ці речі, не завадило б бути присутніми під час певних сеансів екзорцизму! Не завадило б це і багатьом священикам. Мусимо визнати, що коли Божий промисел допускає певне зло, це спрямоване на те, щоб отримати більше благ.
Тепер перш ніж продовжувати, я б хотів поставити таке запитання: Чи завжди потрібен обряд екзорцизму? Невже не існує інших засобів? Це дуже важливе і практичне запитання, на яке я спробую відповісти в наступному розділі.