Джанкарло – богопосвячена особа. Він вивчає богослов’я, готуючись до священства. Йому 25 років. Коли я вперше пішов до нього, щоб провести екзорцизм, він переживав серйозну кризу: весь час на ліжку в оточенні п’ятьох співбратів, яким ледве вдавалося підтримувати його. Щодня і щоночі поруч із ним був хтось із членів його згромадження. Коли криза ставала особливо сильною, що супроводжувалося спробами викинутися з вікна, необхідно було застосовувати силу: п’ятеро осіб ледве вистачало, щоб втримати його. Я зауважив, що в нього була перев’язана рука. Як мені пояснили, він розбив нею два вікна.
Мене запросили провести додаткові сеанси екзорцизму, адже до Джанкарло щотижня приходив єпархіяльний екзорцист. Вони прагнули почути мою думку, оскільки були сумніви щодо того, чи насправді йдеться про біснуватість, попри те, що до цього висновку одночасно прийшли психіятр, який його консультував, та призначений єпархією екзорцист. Деякі ознаки не особливо переконали настоятелів згромадження, які вже вжили певних заходів для комплексної перевірки, яку мав провести один дуже відомий римський психіятр, якого чекали за кілька днів після мого візиту.
Джанкарло був дуже розумною особою з м’яким характером, його цінували усі співбрати. Він завжди демонстрував риси, типові для доброго монаха та священика: під час кандидатури, новіціяту та тимчасових обітів. Завжди вірний молитві, старанний у навчанні, доброї вдачі… Неможливо було передбачити бурі, яка раптово розбушувалась у його житті, стаючи дедалі сильнішою: однієї миті він перестав молитися, ходити до церкви, а після першого спалаху агресивности вчинив першу спробу самогубства.
Відтоді його переслідувала неймовірна агресивність, приступи якої могли тривати 2-3 години, і вдень, і вночі. Були потрібні значні зусилля, щоб втримати його, поки він кричав, богохулив, дико сміявся і робив все для того, щоб покінчити з життям. Також у нього бували тривалі приступи своєрідного паралічу: ті 3-4 години він не говорив, не рухався, не реагував на зовнішні стимули (наприклад, ін’єкції), хоча при цьому він був при свідомості і пам’ятав, що відбувалося в той час.
Після тривалого екзорцизму в мене склалося враження, що я стою перед обличчям повної одержимости. Тоді я одержав чудову підтримку з боку його настоятеля, який вірив у можливість одержимости (що не часто трапляється серед клиру) і робив все можливе, щоб оздоровити співбрата, беручи на себе найскладніші обов’язки, як наприклад, нічне чергування біля його ліжка. Також я був захоплений поведінкою співбратів, які всі разом молилися за його зцілення і без жодних нарікань чергували біля нього. Мій візит переконав їх щодо обраної стратегії, але все ще очікували приходу психіятра, щоб сформулювати остаточну думку.
У цього психіятра виникла «геніяльна» ідея прийти разом зі своєю дружиною-психологом. Мені здалося, що вона вирішує кожен його крок. Візит обмежився спокійним і щирим діялогом із хворим. Вони відмовилися залишитися, щоб побачити приступ агресії, який розпочався незабаром, але сформували свій діягноз: на їхню думку, це була своєрідна форма істерії, для лікування якої достатньо було розмістити хворого за межами монастиря хоча б на місяць, не відволікаючи його молитвою, екзорцизмом чи іншою присутністю. Чи варто говорити, що цей діягноз дуже здивував настоятелів, які були свідками численних спроб самогубства і знали, що бідного співбрата не можна залишати ані на мить самого.
Окрім того я побачив, що екзорцизм зумовив певне покращення. Я порадив звернутися ще до одного спеціяліста: оскільки в наших руках було два протилежних заключення психіятрів, то варто було звернутися до третього. Я порадив обрати його серед тих кількох спеціялістів, які вже мали у своїй практиці прояви біснуватости. Сказано – зроблено. Один відомий спеціяліст провів дуже ретельне обстеження, наголосив на чудовому психофізичному стані хворого й підтвердив те, що й так було очевидно: особлива відраза до священних об’єктів була типовою для одержимости.
Після цього ми продовжили лікувати Джанкарло інтенсивними сеансами екзорцизму та іншими засобами, які зазвичай використовують у таких випадках. Господь не жалів Своєї благодаті, що проявилося в суттєвому покращенні стану пацієнта, яке перевершувало найоптимістичніші прогнози. Я міг у цьому переконатися раз на місяць, коли приходив для проведення екзорцизму, тоді як єпархіяльний екзорцист приходив до нього щотижня. Я вірю, що особливо важливою стала молитва всієї спільноти та щира відкритість Джанкарло на запропоновані засоби і його прагнення боротися зі злом.
Нам знадобилося менше трьох років для повного оздоровлення, а певні незначні наслідки також швидко зникли. Йдеться про дійсно швидке зцілення, враховуючи, що причини одержимости були приховані в дитинстві (відкинення батьком, який не хотів мати жодних дітей) і фактично підживлювалося протягом 25 років різноманітними обставинами, які легко було відстежити аж до моменту остаточної кризи, яка зумовила всі наступні події, демонструючи все те зло, яке накопичилось в особі.
Я часто зустрічався з аналогічними випадками – попри те, що кожен із них особливий – і для повного чи хоча б часткового оздоровлення потрібно було набагато більше часу. А деколи мені вдавалося отримати лише короткотермінові покращення.