Якось до мене на прийом прийшов високий кремезний військовослужбовець. З того, що він сказав мені по телефону, можна було припустити, що йдеться про диявольську одержимість. Та оскільки люди дуже часто перебільшують, якщо взагалі не видумують певні події, то потрібна пряма зустріч з особою. На щастя, його супроводжували дядько та батько: два двометрових велетні міцної статури, які точно змогли б мені допомогти при потребі.
І така потреба виникла, оскільки щойно я поклав йому руки на чоло, він одразу ж розгнівався. Вистачило трьох сеансів екзорцизму, щоб побачити суттєве полегшення.
Я навів цей випадок, щоб показати, що не завжди найагресивніші форми одержимости – найскладніші чи потребують багато часу для звільнення. У мене були випадки, коли особи мали найбурхливішу реакцію на екзорцизм, але зцілювалися буквально за декілька місяців; а були випадки, коли реакції практично не було, але минали роки, перш ніж наставало повне звільнення.
На четверту зустріч цей військовослужбовець не прийшов. Він попередив мене заздалегідь по телефону, що не може прийти через службові обов’язки. Минуло дуже багато часу перш ніж я отримав від нього листа з Північної Італії. Він просив вибачення за таке довге мовчання, але несподіване переведення змусило його покинути Рим. Він щиро подякував за все, що я зробив для нього, й повідомив, що досягнув повного звільнення; і розповів мені, як саме це сталося.
«Я повністю зцілився. Це Дух Ісуса Христа вигнав з мене біса, що жив у мені. Я вже не сподівався, що зможу звільнитися від нього, настільки сильним був біль. Я навіть подумати не міг, що оздоровлюся так швидко. Випадково я познайомився з одним християнином-євангелістом, який із розумінням поставився до моєї ситуації та запросив мене на молитву до своєї спільноти. Ця група довго молилася за мене, і вже наступного дня я відчув значне полегшення. У неділю вони запросили мене до своєї церкви. Вони прикликали на мене Духа Ісуса Христа, що зумовило таку ж бурхливу реакцію, яка в мене була під час Вашого благословення. Після кількох годин молитви й боротьби вони зробили паузу та попросили мене повернутися ввечері. Вони знову почали молитися, і коли я нарешті спромігся прикликати Найсвятішу Кров Христа, яка все очищує, то знепритомнів і впав на землю. Коли я врешті отямився, то не відчував жодного болю, почувався вільним та спокійним. Я став таким, яким був раніше.
Я щиро вдячний за все те, що Ви зробили, але відчував, що повинен написати цього листа, щоб засвідчити все те, що Ісус Христос зробив для мене. Господь чинить найрізноманітніші дива: оздоровлює наркоманів та зцілює осіб, які перебували в набагато гіршому стані, ніж я. Саме тому я прославляю Його цим свідчення мого звільнення від злого духа».
Окрім підпису та адреси на листі було вказано також адресу Церкви Християн Євангельської Віри (П’ятдесятників). Не приховуватиму, що перша моя реакція не була особливо позитивною. Але я згадав Євангеліє від Марка, яке цитувало апостола Івана: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім’ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить»; з чим Ісус Христос не погодився. Я недовго дивувався і зрозумів, наскільки важливо молитися разом, а не наодинці, коли це можливо. Це Господь діє, а Він уже сам вирішує ким послугуватися.