«Я – Господь, Бог твій…»
Третього місяця після виходу з Єгипту і переходу через Червоне море ізраїльтяни затрималися біля підніжжя гори Сінай, яку ще називали Хорив. Зупинилися на тривалий час, бо тут була долина із джерелами.
Бог сказав, аби Мойсей наказав людям випрати свій одяг і приготуватися до важливої події.
«І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі… І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою.… і сильно затремтіла вся гора…
І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів’я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів’я гори. І вийшов Мойсей.» (Вих. 19:16-18,20).
На горі Бог продиктував Мойсеєві десять заповідей[*]:
- Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
- Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
- Пам’ятай день суботній, щоб святити його!
- Шануй свого батька та матір свою.
- Не вбивай!
- Не чини перелюбу!
- Не кради!
- Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
- Не жадай жони ближнього свого.
- Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого!
«І дав Він Мойсеєві, коли закінчив говорити з ним на Сінайській горі, дві таблиці свідоцтва, таблиці кам’яні, писані Божим перстом» (Вих. 31:18).
Але Мойсей, розгнівавшись на народ за культ золотого тельця, розбив ці таблиці. Тоді Бог сам написав заповіді на таблицях. Згідно з традицією, на першій таблиці були три перші заповіді, котрі стосуються ставлення людей до Бога, а на другій – інші сім заповідей, які регулюють поведінку щодо ближніх. Старий Завіт називає заповіді «десятьма словами». Грецьке слово «dekalog» (deca – десять, logoi – слова) перший раз було вжите у II столітті після Різдва Христового.
СОЮЗ, УКЛАДЕНИЙ З ДОПОМОГОЮ ЗАПОВІДЕЙ
Коли Мойсей зійшов з гори і переповів ізраїльтянам заповіді, які отримав від Бога, весь народ відповів: «Усе, про що говорив Господь, зробимо!» (Вих. 24:3).
Потім Мойсей збудував жертовник у підніжжі гори і наказав юнакам вчинити на ньому всепалення і пожертвувати телят. Тоді Мойсей взяв кров і скропив жертовник та людей, промовляючи: «Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами…» (Вих. 24:8). Згідно з переконаннями народів Сходу, кров зміцнює зобов’язання чи присягу. Десять заповідей, обіцянка їх дотримуватися і жертовна кров були суттю завіту (союзу), який об’єднував Бога та Ізраїль. Цей завіт не відрізнявся від того, який колись уклав Бог з Авраамом. Він був його урочистим повторенням або відновленням з іншими вже людьми. Оскільки завіт був укладений на горі Сінай, її називають також горою Завіту.
У наступних віках ізраїльтяни через гріхи, особливо гріх ідолопоклонства, часто порушували завіт з Богом, а потім відновлювали його з допомогою навернення та покути.
ДОЛЯ ТАБЛИЦЬ ІЗ ЗАПОВІДЯМИ
Мойсей наказав покласти таблиці із заповідями в Кивот Завіту. Ізраїльтяни, подорожуючи впродовж віків, переносили їх. Врешті Кивот Завіту разом із заповідями помістили у святині Соломона. Після здобуття Єрусалима 587 року вавилоняни спалили святиню. Разом із нею зник Кивот і таблиці із заповідями. Можливо, вони десь під її руїнами.
[*] Повний текст заповідей знаходимо у Книзі Виходу (Вих. 20:2-17). Подаємо їх у скороченому, загальновідомому варіянті. Передує заповідям дуже важливе для ізраїльтян речення: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства».