«Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих? Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! […] Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних». (1Кор. 15:12-14; 19-20)
Більшість народів вірить у загробне життя, але насправді переважно йдеться про стан напів сну, майже як у личинки. Таким є царство Аїда в греків, пекло – у римлян та шеол – в юдеїв. Тому воскресіння Ісуса дало змогу засяяти перед нашими очима зовсім новій тайні: адже якщо Він, невинна і розіп’ята Любов, постав із мертвих, то відтепер ми знаємо, що Любов перемагає, що останнє слово за нею.
Доки Ісус не воскрес, люд «страхом смерти тримався в неволі» (Євр. 2:15). Чому так було? Бо панування смерти зводить нанівець будь-яке намагання збудувати справжнє щастя, засноване на повному дарі тебе в любові до Бога і твоїх братів: навіщо тобі давати себе самого, якщо це повинно призвести до небуття, і тебе, і тих, кого ти любиш? Навіщо тобі прагнути в житті чогось великого й гарного, якщо усе закінчиться поразкою і забуттям? Страх перед перемогою смерти намагається зруйнувати любов, він перешкоджає твоєму ангажуванню, оскільки лягає тягарем на все, особливо на те, що найгарніше, лягає абсурдним і гірким тягарем небуття.
Та ось лунає звістка про воскресіння Ісуса: відтепер ми знаємо – Любов перемагає смерть, Любов є цінністю навіки. Відтепер ти вільний, щоб жити єдиною правдивою радістю: радістю любити, віддавати себе до кінця і в правді, відтепер і назавжди!
Ісус не помер і воскрес як звичайна людина, без сумніву, виняткова, але самотня. Він прожив цей час задля нас усіх, згадуючи кожного на ім’я. Адже якщо правда, що на хресті Ісус перетерпів твої страждання і твою смерть, то правдою також є те, що в Пасхальний ранок Він ніс у Собі твоє воскресіння і твоє прощення.
А тоді промовляє до Хоми: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:27-28).
Розіп’ята й воскресла Любов Ісуса здатна перетворити на Свої славні рани твої стражденні рани, часто небезпечні через гріх. Лише тоді, коли ти розкриєш цю тайну, як Хома, ти по-справжньому зрозумієш, що Ісус – «твій Господь і твій Бог», Той, Якому ти можеш віддати усе своє життя. Якщо ти чиниш зі свого хреста Його хрест, зі своїх смертей Його смерть, тоді Він відтепер учинить зі Своєї радости воскресіння твою радість, зі Своєї вічности в славі твою вічність. Такою є євангельська Добра Новина для усіх тих, які з глибини свого єства шукають спасіння.
Такою є Любов, яка спонукає тебе до відповіді: тією мірою віддана Любов, що дає Себе розіп’ясти на Голгофі через твою байдужість; але настільки віддана Любов, що завжди готова слідувати за тобою, даруючи тобі воскресіння і прощення; Любов, яка не заспокоїться доти, доки ти не даси їй своєї відповіді:
«Я сплю, моє ж серце чуває… Ось голос мого коханого!… Стукає… Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!…
Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!… Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців…» (Пісн. 5:2,4-5).
«Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об. 3:20).
«Щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою» (Еф. 3:17-19).