Такою є Церква: дивовижною тайною, оскільки ми знаходимо в ній обітниці Ісуса (Його слово, Його присутність, Його спасіння), так само як слабкість і гріх людей, які її творять. Опис Церкви, який ти щойно прочитав, може здатися тобі дещо ідеалізованим: Церква як єдина сім’я, яку Бог змінює? Жива спільнота, яка безперервно відновлюється в Любові та прощенні Ісуса? Чи це таке певне? Чи саме таке свідчення ми отримуємо від неї? Чи не знаходимо ми часом у ній суперечностей, поділів або побоювань, смерти, суму, турботи? І чи сучасне або колишнє свідчення християн завжди було блискучим?
Але Церква якраз ніколи не претендувала бути спільнотою «досконалих»: ті, які входять до неї, є грішниками, покликаними знайти прощення, яке Ісус дає їм через неї згідно зі Своєю обітницею (див. Ів. 20:23). І це не нове: від самого початку серед апостолів, яких Ісус обрав Собі, був зрадник і злодій Юда, відступник Петро і загалом дванадцять радше слабких і боязких чоловіків. Однак у всі часи ця Церква, обтяжена такими слабкими людьми, зазнала сплеску дивовижних свідчень.
Отож, Церква завжди і «аж до кінця віку» (Мт. 28:20) зберігає обітниці Христа. Якщо іноді тобі здається, що в неї сумне обличчя, то чи не тому, що ти сам час до часу раниш її, покидаючи, відмовляючи їй у твоїй присутності, молитві, твоїй участі, позбавляючи її краси і багатств твого серця? Церкву руйнують не тільки «інші люди», але й ти, твої гріхи, твій брак любови. Господь вибрав тебе, щоб ти був на боці таких, як Франциск Асизький чи Мати Тереза, які безперервно відбудовують Церкву і світ своєю молитвою, вмінням любити і дієвою участю; чи можеш ти дивуватися, що Церква зранена і сумна, якщо ти сам і багато інших людей позбавляєте її вашої любови, яка для неї життєво необхідна?
Які багатства ти даси їй, щоб вона відновилася? Свою молитву за неї? Своє щоразу нове навернення? Свою увагу до тих, які її потребують? Так, адже таким є заклик Господа до всіх. Але чому б не дати їй також таланти, які маємо: музичні чи артистичні здібності, сердечність до певної категорії людей (дітей, літніх людей, хворих, представників третього світу та ін.), вміння навчати (катехиза), вміння знайти вільний час для тієї чи тієї конкретної послуги (приготування літургії, прикрашання храму) […] Саме цього також потребує Церква, щоб розквітнути життям у людських очах! Такою є Церква, Тіло Христове, членом якого ти є: Тіло, збагаченню і зростанню якого ти сприяєш завдяки всьому, що приносиш; Тіло, яке оживляє тебе, в якому ти справді можеш знайти допомогу й підтримку у важкі дні; Тіло, з якого ти безупинно можеш черпати прощення і милосердя Бога після того, як впадеш; Тіло, в якому тобі дарована радість Божої хвали і братерської дружби.
«Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий. Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе… А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче… Отож, тепер членів багато, та тіло одне. Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні… І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени! А інших поставив Бог у Церкві по-перше – апостолами, по-друге – пророками, по-третє – учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови» (1Кор. 12:4-28).