Дві дороги
Уявімо собі високу гору, підніжжя якої заросло густим лісом, а вище видніються скелі. На вершину цієї гори туристи можуть дійти безпечними стежками. Вони здебільшого довгі та звивисті, бо оминають небезпечні місця і стрімкі скелясті стіни. Вздовж тих стежок, на деревах та на камінні, намальовані кольорові смужки, знаки, з допомогою яких можна знайти дорогу.
І уявімо декілька хлопців, що прямують на вершину. Подивилися угору. На самісінькій вершині у тумані помітили хрест і міркують:
– Навіщо нам іти такою довгою та звивистою дорогою? Дійдемо швидше навпростець, через ліс та скали. Навіщо нам стежки і знаки? Маємо добрі очі, міцні ноги – впораємось!
Декотрі з тих, котрі вирушили навпрямці, побачивши глибокі ущелини, перелякалися і повернули на стежку. А інші впали зі скель і просили допомоги. З такими нерозсудливими туристами часто трапляються різні нещасні випадки (наприклад, переломи рук чи ніг), котрі можуть закінчитися навіть смертю. Мало коли вдається досягти вершини, йдучи коротшою дорогою.
Усе наше життя подібне до сходження на високу гору з небезпечними скелями та прірвами. Її вершину можна порівняти з небом, із вічним життям. Перед нами цією дорогою прямували наші предки і батьки, показуючи безпечні стежки, котрими самі подорожували, тобто Божі заповіді.
Про дітей, які не зважали на заповіді
На жаль, є багато людей, зокрема дітей, котрі не хочуть жити згідно із заповідями. Говорять:
– Хочемо бути вільними і вибирати в житті ту дорогу, яка нам сподобається. Навіщо нам якісь вказівки-заповіді?
Наслідки невтішні. Вони подібні до зламаних рук і ніг на узбіччі дороги.
Коли священик зробив зауваження щодо поведінки одному хлопцеві, той відповів:
– Я хотів би бути собакою.
– Чому?
– Бо тоді я міг би без докорів сумління робити те, що ви називаєте гріхом.
Цей хлопець був нещасливим, бо не вмів угамовувати свої пожадання і опановувати свої вади. Він хотів, щоб світло Божих заповідей та Євангелія, котре спричинює докори сумління, оминуло його. Можливо, з часом йому вдалося зрозуміти, що ліпше мати людський розум і йому підкоряти свої потяги, пізнавати і захоплюватися світом, аніж бути нерозумною твариною, котра не має здатности пізнання. Можливо, цей хлопець був винятком.
В іншого хлопчини, а таких багато, були труднощі з дотриманням четвертої заповіді. Бувало, майже кожного дня він не слухався батьків чи вчителів. Мама часто йому повторювала:
– Чому ти так поводишся? Ти ж знаєш четверту заповідь. Чому не дотримуєшся її?
Врешті йому набридло слухати постійні картання мами, й одного разу він запитав:
– Мамо, а хіба не було б ліпше, якби Бог скасував четверту заповідь? Тоді не було би в тому нічого злого, якби я був неслухняний. І це не було б гріхом.
Можемо здогадатися, що йому відповіла мама.
Інші діти, котрі мають схильність до бійок, обманювання, вживання непристойних слів, напевно, хотіли б, щоб скасувати п’яту, шосту або восьму заповіді. Наслідки такої поведінки були б сумні. Ми можемо знайти багато прикладів із життя, які це підтверджують. Господь дав заповіді з любови до нас, щоб уберегти нас від різних нещасть, а не тому, що хотів ускладнити нам життя.