Щоб увійти в молитву, поклопочись про обрамлення (вибір храму, каплиці, облаштування вдома місця з іконою, свічкою тощо). Відкрий своє серце на присутність Господа: «Господи, Ти тут, Ти любиш мене, Ти дивишся на мене і слухаєш мене…». Скористайся моментом і прийми цю присутність та любов Господа із хвалою, радістю і вдячністю. Потім висловлюй Йому готовність слухати Його слово і чинити Його волю, а також попроси в Нього дати тобі Святого Духа, щоб твоя молитва «відповідала Його інтенціям».
Щоб слухати Господа, ти можеш читати слово Боже в Біблії або молитовнику. Це можна зробити у формі «послідовного читання» (один розділ з якогось Євангелія щодня або якийсь богослужбовий текст на конкретний день) або «отриманого тексту» (узятого з Біблії після прохання Господа, щоб Він дав тобі слово, якого ти потребуєш). Можливо, те чи те слово, та чи та фраза торкнуться твого серця, просвітлять твій неспокій, в якому ти живеш. У цьому випадку зупинись на них, обміркуй їх, дозволь їм проникнути в тебе. А може, навпаки, ти їх не зрозумієш: не тривожся і спокійно продовжуй читати, не обтяжуючи себе інтелектуальними питаннями …
Якщо результатом твоєї молитви став новий погляд на Господа і Його любов, чи на якусь людину, чи на труднощі, які ти переживав, якщо ти вважаєш, що внутрішньо просвітився, то, можливо, це знак, що Господь промовив до тебе, хоч і без виразних слів.
Так, як людина засмагає влітку під сонячним промінням, так само й ти можеш просто дозволити Господу відкрити своє серце на випромінювання і теплоту Його любови. Навіть якщо ти нічого не відчуваєш, час твоєї молитви – це час, який ти віддаєш на її дію в тобі: це дія, природу якої ти не обов’язково знаєш, але, у будь-якому разі, вона благотворна і її слід прийняти з вірою та вдячністю.
Щоб говорити з Господом: ти говориш з Господом не для того, щоб розповісти Йому про щось: Він чудово знає тебе і розуміє краще, ніж ти сам себе. Ти робиш це для того, щоб віддати Йому усього себе і те, що ти переживаєш: радість і смуток, боротьбу, рішення, сумніви й віру, турботи тих людей, яких ти любиш, Церкви і світу…
Між Господом і тобою немає жодних «табу»: ти можеш Йому довірити усе; немає чогось такого, що ти повинен «заховати для себе» під приводом, що якби ти сказав це Господеві, то це було би браком твоєї пошани до Нього. Наприклад, якщо внаслідок якогось важкого випробування в тобі назріває бурхлива реакція проти Господа, ніщо не забороняє тобі Йому її висловити: «Господи, чому? Господи, я розлючений, Господи, я більше не можу…» Адже продовжувати діялог із Господом на такому ґрунті – отже надати перевагу довірі над сумнівом, навіть якщо в такому випадку йдеться про дуже болісну та зранену довіру. Якщо ти, навпаки, не наважуєшся Йому про це сказати, то, з одного боку, це не заважає Йому все одно про це дізнатися; а з іншого – нищить тебе й зачиняє двері на Його утішення і зцілення. У цій справі тобі може допомогти молитва псалмами; ідеться про молитовні тексти, які ти знайдеш у Біблії і які несуть печать Господа та сповнені реакцією, дуже властивою людям, коли йдеться про щасливі й важкі події в житті: у них радість і смуток, лють і приклади відданости, гіркота та сподівання…
Фундаментальною молитвою є хвала і поклоніння Господу. Те, ким Він є, Його справи творення і спасіння, Його благодіяння щодо нас безперервно закликають нас до відповіді, сповненої подиву, вдячности й радости.
Поклоніння особливим чином полягає у вдячності за твою цілковиту належність до Господа, в Якому «живемо, і рухаємось, і існуємо», а також у пожертві з любови цілого тебе Господу: твого тіла й серця, розуму та волі, щоб Він царював у всьому твоєму житті.
«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:1-2).
Згодом твоя молитва може розвинутися в різних напрямах: конкретні прохання, за себе, за інших, за Церкву і за світ; скарги, обіцянки, подяки… На все це Господь приходить відповісти Своєю присутністю: або, іноді, відповідаючи на твої прохання, або іншим чином, даючи тобі силу перебороти перешкоду, або ж дозволяючи тобі робити висновки із випробування, яке ти переживаєш. Саме твій погляд віри дасть тобі змогу (часто далеко не одразу), визнати, як Господь наповнив тебе Своїм Святим Духом у відповідь на твою молитву.
Щоб закінчити свою молитву:
Час, який ти призначив для Господа, міг пройти по-різному: можливо, ти пережив дуже сильну зустріч із Ним; можливо, навпаки, у тебе склалося враження, що ти «говорив зі стіною»; можливо, втома не дозволила тобі по-справжньому зосередитися; можливо, твоя уява внесла в цей час неймовірний хаос і розсіяність. Тому тобі кортить оцінити молитву: «Вона була добра», «Вона була ніяка»… Та знай, що Господь не дивиться на неї так, як ти. Може, ти вважаєш, що твоя молитва була поганою, бо була важким змаганням проти розсіяности, навіть тривог чи страхів; Він же захоплюється твоєю боротьбою і цими болісними актами надії чи повернення до Нього, які ти вчинив у вірності й любові. Ти з гіркотою сприймаєш незграбність і жалюгідність своєї молитви; Він же приймає її з любов’ю, як батько з радістю приймає незграбний малюнок, який йому дарує його дитина. І навпаки, можливо, ти насолоджуєшся «справді чудовим» хвилинами, проведеними з Господом, тоді як Він тривожиться, оскільки бачить тебе зануреним у «гарні почуття» без жодних серйозних зобов’язань щодо Нього.
Отож, яким би способом ти не переживав своєї молитви, певним є те, що вона складається з двох аспектів, у таких пропорціях, про які ти не можеш знати: з одного боку, дія в тобі Святого Духа, із твоєю співучастю; з іншого – перешкоди, які ти їй протиставив твоїм відреченням, пихатістю чи байдужістю. Обидва аспекти вимагають від тебе двох відповідних дій: по-перше, покори, визнання того, що твоя молитва надзвичайно жалюгідна, і прохання Отця, щоб Він зволив прийняти її завдяки тому, що Ісус пролив за тебе Свою Кров; по-друге, дії благодаті для всього, що Господь зробив у тобі й довкола тебе, видимо чи невидимо, завдяки часу, який ти з любов’ю присвятив Йому.
Насамкінець, оскільки в молитві ти приносиш Господу своє щоденне життя, і оскільки натомість це життя покликане просвітитися нею, проси Господа, щоб Він залишався поруч із тобою: нехай цей підсумок твоєї молитви буде не кінцем, а початком у кожній твоїй справі…