Де я маю шукати Божу волю щодо мого життя? Як я її розпізнаю, і як її правильно застосувати? Переконлива відповідь, звісно, у тому, що Божу волю ми знаходимо в Заповідях і в пророків Старого Заповіту, у Добрій Новині Ісуса Христа, у вченні Церкви і в нашому сумлінні.
Від нас же вимагається бути готовими шукати стежку, яку приготував нам Бог для земної мандрівки, і прямувати нею. Неможливо для зрілої людини з нормальною психікою не відчувати потреби в пошуку сенсу життя, і цей пошук повинен привести до Бога.
Господь Бог, Який відміряв всесвіт, визначив пори року і створив усяке життя на землі, також заклав відлуння Свого голосу в наших душах, яке має служити провідником у подорожі нашого життя. Як шкільний дзвінок закликає учнів до класу, так Його голос кличе нас йти стежкою праведности. Цей голос так просто не затихає. Тільки тоді, коли хтось постійно його ігноруватиме та придушуватиме сумління, голос відійде на другий план.
Щоб знати, хто ми і куди йдемо, маємо вивчити себе ретельніше, ніж це роблять за допомогою медичних тестів. Те, ким ми є глибоко в душі, стає явним через слова і вчинки: «Бо чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт. 12:34).
Можна ще сказати, що в кожного з нас у серці є дзеркало Божої волі. На жаль, ми часто схильні так викривляти зображення, що бачимо себе більшими, ніж є насправді, а Божі Заповіді – меншими. Коли ми чуємо Слово Боже, нам слід шанувати його. «Прорік Бог над Богами Господь, і землю покликав від схід сонця і аж до заходу його» (Пс. 50:1). Коли Творець говорить, творіння має слухати.
Сам Христос ясно показав нам найважливіші дороговкази на шляху життя. «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40). Це заповіт вічного Слова Божого, нашого Господа Ісуса Христа, про найважливіший орієнтир у нашому житті. На прикладі життя святих можемо бачити, як то прекрасно летіти на цих крилах любови до неба.
Зі всіх створінь, тільки людина здатна на любов. Так, після створення всього, від величних галактик до танцюючих метеликів, Бог, Який є любов, створив також людей і немов сказав: «Нехай на світі буде любов».
Однак, хоча Бог і каже нам любити, Він нас не примушує. Господь Бог хоче, щоб любили Його та інших з нашої доброї волі, за власним бажанням, не на Його благо, бо Він і так навіки благословенний Сам у Собі, але заради нашого добра. «Бо хто іншого любить, той виконав Закона» (Рим. 13:8).
Наш святий обов’язок – думкою і серцем, перед небом і землею, слідувати нашому внутрішньому голосу, яким Бог промовляє до нас. Слова Христа та слова Творця в нашому сумлінні – одне і те ж. «Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя» (Ів. 6:63). Голос правди в наших серцях є свідченням Христа.
Воля Божа – глибока криниця живої води. Але це не привід для самовдоволення. Навпаки, ми маємо намагатися все краще і краще пізнавати Бога через молитву. Він, натомість, перетворить наші життя на дивовижні вияви любови.