Коли видається гарний день, вранці нас піднімає енергія свіжого подиху життя. Вчорашні проблеми відступають назад, і ми раді, що живі. Ми готові йти працювати, займатися своїми справами. Такий ранок є посланцем, який каже нам, що сьогодні може статися щось добре.
Ця духовна енергія є Божим даром, який оновлює нашу внутрішню природу. Нам надається можливість подолати смуток, забути нещастя і знову й знову оновлювати свій духовний світ. Пророк Єремія, навіть йдучи руїнами Єрусалиму після його знищення вавилонянами, заявив: «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку» (Плач 3:22,23). Бог закликає нас не хвилюватися, а надіятися і довіряти.
Для того, щоб зробити наше щоденне відновлення істинною духовною пригодою, ми маємо зосередити наше життя на Господі Ісусі. Святий Павло каже нам, що в Христі ми є новими створіннями. Христос може вивільнити духовні сили всередині нас. Хіба можна знайти більш благородну мотивацію для духовного зростання і для того, щоб кожен день робити святом життя.
Наші наміри досить часто є щирими й високими, але ми стикаємося з реальністю – більшою мірою наше життя обертається довкола дрібних буденних справ. Незважаючи на це, Святе Письмо запевняє нас, що Бог знає і цінує малі вчинки, зроблені з любов’ю, не менше, ніж учинки великі, і що Він щиро винагороджує нас за нашу вірність у малому. Якщо ми хочемо робити велике для Бога, то завжди можемо почати з малого. Позитивне, хоча й скромне ставлення до себе, до інших, до Бога є значущим і прекрасним початком.
Наші душі, певним чином, нагадують квіткові сади, які ми кожного дня доглядаємо перед Богом. Нашу віру можна порівняти із сонячним світлом, наші вчинки – з квітами, наші вирази любови – зі співом птахів, і наші молитви – з вранішньою росою, що здіймається до неба.
На жаль, навіть з найкращими намірами, духовне відновлення не є ані легким, ні плавним. Забудькуватість, постійне відкладання на потім, млявість чи інші вади є частиною людської натури. Часто на нас навалюються проблеми і розчарування. Страждання, скрута, життєвий хрест можуть тягти нас донизу. Але після кожної ночі настає новий день. «Буває увечорі плач, а радість на ранок» (Пс. 30:6). Ми завжди маємо звертатися до Бога, бо Його благодать незмірно сильніша за наші зусилля. Втім, Він не нав’язується. Христос стоїть під дверима і стукає. Ми маємо Його неодноразово запрошувати, щоб Він був із нами і щоб ми справді могли «день-у-день відновлюватися» (див. 2Кор. 4:16).
Якщо тільки захотіти, ми завжди можемо проживати кожен новий день у любові до Бога і до наших братів і сестер, особливо менших. Так ми можемо виконувати Божі Заповіді і з радістю чекати славного приходу Христа, Який творитиме все нове у вічний день любови.
* *
Сесілія перебувала в дещо переповненому приватному домі опіки. Її ноги і ліва рука були паралізовані. Вона лише трохи могла ворушити правою рукою, яку використовувала для гортання сторінок її цінної Біблії. Вона була в моєму списку різдвяних та пасхальних відвідин Української соціяльної служби в Торонто.
За кілька років вона розповіла мені про всі свої проблеми зі здоров’ям і про жахливі страждання в час голодомору, штучно викликаного Сталіним в Україні в 1932-33 роках. Пізніше вона змушена була працювати в радянських робітничих таборах під час Другої світової війни. То були дуже сумні історії. «Але я знаю, – сказав їй якось, – що ви читаєте Біблію, коли вам сумно». Її обличчя просвітліло. «О, так, мій друже, треба читати Біблію кожного дня. Тоді ти просиш Бога прийти в твоє серце, і знаходиш мир і щастя всередині себе. Я завжди раджу людям так робити». Незважаючи на всі її проблеми, Сесілія ще вчила інших, як бути щасливими. «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» (Мт. 5:4).