Після публікації книжки Батьки та діти мене почали запрошувати на конференції чи семінари, де неодмінно запитували, як слід виховувати дітей або ж як стати добрими батьками.
І майже завжди це мене приголомшувало, у відповідь – я мовчав.
Часом я справді вважаю себе дивною людиною, незвичайною. Знаю, що мої колеги психологи ніколи б не промовчали, навіть на мить.
Але я не знаю, що відповідати, коли мене щось подібне запитують.
Чи, радше, знаю занадто добре.
Тому я хотів би мати змогу поводитися як східні мудреці, які, замість відповіді, воліють деколи промовчати. Я хотів би сказати, що ці запитання некоректні. Запитання, які не заслуговують на відповідь, які передбачають часткову, якщо не фальшиву відповідь. Такими ж несправжніми, на жаль, є багато наших інтелектуалів. Здебільшого тих, які самі себе такими вважають.
Для мене, як уже добре знають ті, хто віддавна цікавиться моїми книжками, не існує ярликів, ролей, жанрів, а є лише особи.
Наш час наполягає на розмові про батьків і дітей, про татів і мам, але я, натомість, наполегливо продовжую говорити про осіб: про жінок і чоловіків.
Пригадаймо символ, який знаходимо у Святому Письмі: якщо дерево є добрим, воно приносить добрі плоди; якщо ж дерево є злим, злими є і його плоди. Отож, якщо ти є добрим чоловіком, то будеш і добрим батьком.
Якщо ти є доброю жінкою, то будеш і доброю матір’ю.
І не існує одних відповідей для батьків, а інших для матерів, є відповіді, що стосуються всього людства.
Коли я дивлюся в очі тих, хто ставить неадекватні запитання, чи запитання, що передбачають зовсім іншу відповідь, мені стає сумно.
Втративши відчуття правди, куди зайде це людство?