У цьому місці книжки, – якщо ти застосував на практиці те, що прочитав, – маєш зауважити, що всередині тебе починає творитися глибокий спокій й умиротворення, яких ти раніше не знав.
Ось, досягнувши відповідальности за свої емоції, набувши здатности розрізняти добрі і погані, навчившись не давати цим емоціям тотально заволодіти тобою, навчившись тримати їх на відстані, яка з часом стане природною, ти навчився також, що потрібно захищати внутрішній спокій, який поступово збудував всередині себе.
Дуже часто, коли на підприємстві мені доводиться слухати відверті признання різних менеджерів, я, вміючи захищати свої емоції, відчуваю той момент, коли маю перестати слухати.
Власне на цьому обмеженні я побудував свій робочий графік. Беручи до уваги особливості своїх біоритмів, я маю більше енергії зранку, отже, всі співбесіди призначаю на ранок; післяобідній час присвячую писанню, а ввечері зазвичай читаю, відвідую концерти, ходжу в кіно, бо в цей час я пасивний і менше схильний до діяльности. Також і стосовно роздратування та провокацій.
Я стаю щораз відповідальніший за свій внутрішній глибокий спокій та вмиротворення. Коли стикаюся з провокацією, то, перш ніж почати діяти, питаю себе, чи вартує воно того, аби реагувати, витрачаючи на неї енергію.
Насамперед я запитую себе, яку емоцію викликає в мене певна фраза або вчинок, що видаються мені провокативними; потім, визначивши, чому я так погано почуваюся, вже вирішую, як мені чинити.
Коли ж відчуваю стосовно себе серйозні злі наміри, я навчився на це просто не реагувати, бо досвід численних страждань, які пережив у своєму житті, навчив мене, що в цих випадках проблема лежить насамперед у мені: вона якимось чином зачіпає мою «тінь», тобто ті частини мене, які ще залишаються слабкими, вразливими.
Таким чином можна дізнатися, яку вразливу частину твоєї особистости треба підсилити, полюбити, а понад усе, ти можеш тоді усвідомити, що ж, упродовж різних фаз твого життя, продовжує їх прив’язувати до причини, чи до якоїсь травматичної ситуації, яка вчинила цю частину тебе такою слабкою.
Ми, людські істоти, у житті часто діємо за звичкою, заради виживання, заради захисту самого себе.
Стиль життя, який я описую на цих сторінках, допомагає, натомість, не залишатися замкнутими в наперед визначених схемах поведінки, чи в таких, які були корисними в минулому і які вже втратили сенс сьогодні.
Ми стаємо гнучкішими.
З появою відповідальности за свої емоції ти навчаєшся також пізнавати свої обмеження і межі.
Пізнати власні обмеження
Як багато навколо хворих людей, які цього не усвідомлюють. Страждають на манію величі.
Брак справжньої духовности і невміння керувати власними емоціями неминуче призводять до того, що людина не усвідомлює власних обмежень. У такому, як наше, поверховому і майже позбавленому цінностей суспільстві, часто живуть, роблячи вигляд, що їх (цінностей) взагалі не існує.
Такі особи не живуть у справжній дійсності.
Мало того.
Вони стосовно цього будують теорії: ніби те, що вони бачать, власне і є дійсністю. Я, впродовж двадцяти п’яти років пропрацювавши з психічними патологіями, не можу не подумати, що переді мною стоїть справжній розумово хворий.
Натомість мудрість, яку тобі дарує духовність, знає, що дійсність неймовірно насичена і безмежна. Психічно здорові люди схиляють голову перед всесвітом, перед дійсністю навколо, яка завжди залишається для них, великою мірою, таємничою.
Пізнання власних обмежень, отже, підносить тобі в дар смирення, що не має нічого спільного з фальшивою скромністю, типовою для деяких людей.
Ті, хто страждає на фальшиву скромність, вважають, що почуваються сильними і показують себе слабкими заради вигоди, з розрахунку.
У глибині ж вони є дуже слабкими і малодушними істотами.
Вони не мають сміливости показати себе такими, як вони є.
Вони не мають гідности.
Вони діють так, щоб контролювати інших, маніпулювати ними.
Вони не гідні довіри.
- Смирення є плодом мудрости.
- Фальшива скромність є плодом невігластва.
- Смирення є силою.
- Фальшива скромність є слабкістю.
- Смирення є доказом психічного здоров’я.
- Фальшива скромність є доказом психічної хвороби.
- Смирення дає тобі відчуття цілісности, закорінености, цілеспрямованости.
- Фальшива скромність ніколи не дозволяє тобі почуватися задоволеним, натомість дає тобі відчуття хиткости, безвідповідальности.
- Смирення дозволяє тобі пізнати іншого.
- Фальшива скромність чинить перепони в пізнанні іншого.
Пізнання власних обмежень дозволяє стати справжнім лідером.
Лідер – це не той, хто все знає, чи хотів би все знати, а той, хто досконало знає те, чого він не знає.
Він уміння керувати опирає на смиренності.
І він втішається повагою та любов’ю своїх співробітників.
Звісно, лідер такого типу притягує до себе лише інтелігентних та зрілих співробітників, свідомих, або ж тих, хто став на шлях зростання.
Ті, хто вважає, що не мають обмежень, що вважають себе всесильними, притягують лише осіб, таких, як вони самі, невмілих, поверхових, безвідповідальних і невротичних. Я ще ніколи не бачив, щоб організації, групи чи компанії, лідер яких позбавлений смирення, досягли успіху.
Справжнє смирення є ключем до успіху. Воно дозволяє усім вільно самовиражатися, реалізувати власний творчий потенціял, власне здорове бажання діяти.
Перебування поряд з несмиренною людиною стимулює особисту нервозність. Щораз більше прогресує хвороба.
Мрії плутаються з маячнею.