Ми повинні вірити.
Залишатися непохитними, але відкритими.
У слуханні.
Так, щоб Бог одного дня – набагато швидше, ніж ми цього очікуємо – змінив нас.
Він змінить нашу особистість.
Нам не треба боятися.
Нам більше не треба боятися того, що ми образили Бога. Але, натомість, нам потрібно навчитися залишатися на шляху особистого зростання. Нам потрібно навчитися жити в Божому товаристві, і Він навчить нас бути здоровими, вільними і легкими.
Якщо ми проживатимемо наш день, яким би він не був, у Божому натхненні, то Його любов і Його сила врятують нас і оздоровлять нас.
Ми не покликані до того, щоб бути досконалими, але щоб зростати.
Справжнє джерело духовної енергії
Бог перебуває всередині нас.
Постійно.
Ще до того, як ми народилися.
Аби це відчути, ми повинні радикально змінити наше серце, наш менталітет, аби Святий Дух зміг вільно діяти в нашій особистості. Якщо б ми відновилися внутрішньо, духовно, аж так, щоб довіритися Святому Духові, тоді ми зможемо назавжди покинути наші тривоги, наші хвилювання, ті частини нашої особистости, які ще не розвинулися, які ще залишаються хворими. Ніхто з нас не може уникнути духовної хвороби, гріха, але Ісус помер за наші гріхи.
Отож, дорогі читачі, прийшов момент змінитися, звільнитися від страху помилитися!
Господь підтримує нас і допомагає нам зростати в кожному аспекті нашої особистости.
Якщо лише ми цього бажаємо.
Ми залишимося недосконалими, але Дух Святий є всередині нас, у кожному з нас, і потроху нас змінює.
Він оздоровлює нас.
Крок за кроком, як Святий Дух провадить нас до повноти, любов перемагає страх, надмірна агресивність стає життєвою силою, надмірна слабкість стає смиренням.
Однак ми повинні враховувати також ще один аспект особистого зростання, якого не маємо права форсувати.
Необхідна терпеливість.
Стосовно нас самих і стосовно інших.
Кожен у Божому плані зростає згідно зі своїм власним ритмом. І ми повинні продовжувати шлях. Тільки тоді Святий Дух далі супроводжувати нас і діяти в нас.
Але, якщо ми будемо опиратися, якщо не пустимося в дорогу, тоді Бог нічого не зможе зробити, з поваги до нашої свободи волі. Чим упертішими ми будемо, тим більше Бог нас випробовуватиме, та врешті-решт, якщо хочемо вічного життя, ми будемо змушені здатися.
Ми побачили, що ні надмірна агресивність, ні надмірна слабкість не дають нам можливости віддатися Богові.
Ми, християни, не прийшли на цю землю для того, аби отримувати визнання від інших, аби їм подобатися, і ще менше для того, аби контролювати інших, маніпулювати ними, домінувати над ними і експлуатувати їх, а натомість, щоб прямувати за нашим духовним осередком – Богом, Який перебуває в нас.
Ми повинні мати сміливість стати собою!
Християнин, який перебуває на шляху зростання, має силу і гідність лише завдяки факту свого існування.
Він користується власними талантами.
Власними харизмами.
Духовна сила, яку ми відчуваємо всередині себе, дозволяє нам активно діяти і ставати тими, хто здійснює, разом з Богом, наші мрії.
Перебуваючи в контакті зі Святим Духом, ми не принижуємо себе, ані, навпаки, не нападаємо на інших. А беремо на себе обов’язок покращувати самих себе і навколишній світ.
Перешкоди, у цьому вимірі, стають викликами, а виклики перетворюються в нагоди до зростання.
Таким чином ми виправдаємо нашу земну місію.
Визнаймо, отже, наші слабкості, відмовмося від претензій на буття досконалими і дозвольмо іншим, самому Богові, благословити нас їхньою допомогою, їхньою любов’ю.