Коли ми дивимося на життя Ісуса, у нас не залишається й тіні сумніву, що Він розуміє, через що нам доводиться проходити. Можливо, вас відцуралися. Може, ви готувалися до підвищення по службі у вашій фірмі, а тоді прийшов хтось інший і зайняв місце, на яке ви розраховували. Або ще гірше, може, ви віддали компанії багато років свого життя і вважали, що спокійно допрацюєте до пенсії, аж тут потрапили під скорочення штату. Можливо, вас покинув друг, з яким ви довго дружили. Можливо, дружина, яку ви, як вам здавалося, любили, розлучилася з вами. Ісус повністю розуміє вас. Його теж колись відцуралися.
Коли Ісус проголосив початок Свого служіння в рідному місті Назареті, люди, серед яких Він виріс, були дуже ображені. „За кого Він себе має, цей юнак, що донедавна працював у кутку батьківської майстерні?” Більше того, вони були настільки розлючені, що готові були Його вбити, якби Він не вислизнув (від Луки 4:14-30). Його власні брати відцуралися Його. Вони не вірили в Його місію і глузували з Його чудес (від Івана 7:1-5). Його серце було розбите, бо Його відцурався саме той народ, якого Бог приготував, щоб Його привести у світ. Він подивився на столицю і з болем промовив: „Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли!” (від Матвія 23:37, Ог.).
Можливо, ви відчуваєте, що вас не люблять, бо вас покинули. Може, ваш батько пішов від вас, коли ви були дитиною і відчайдушно потребували його. Може, ваш чоловік пішов від вас, і вам доводиться самій піднімати сім’ю. Може, вірний друг не зміг бути з вами тоді, коли ви його потребували найбільше. Це траплялось і з Ісусом. У час Його найбільшої потреби, коли Його заарештували та відправили до властей, Його дванадцять найдовіреніших друзів розбіглись, і ніде не можна було їх знайти, тоді як Його висміювали, катували, судили. Людина, яка вважалася Його найближчим другом, зреклася Його, сказавши, що навіть ніколи Його не знала (від Матвія, 26:69-75). І найважчий момент у житті – цей відчайдушний крик на хресті „Боже Мій, Боже Мій, – нащо Мене Ти покинув?” говорить нам про те, що в цей чорний час навіть Бог відвернувся від власного Сина (від Марка 15:34). Ісус прийняв на Себе вагу наших гріхів, і, як би боляче не було Богові, Він мусив відцуратися від наших гріхів і Того, Хто поніс їх на собі, щоби спасти нас.
Можливо, вас зовсім не розуміють. Ваші спроби допомогти розцінюють як втручання, ваше прагнення миру – як боягузтво, вашу відмову поступитися найглибшими переконаннями – як жорстку нетерпимість. Ісуса теж не розуміли. Його власні учні часто неправильно розуміли Його і відпали від Нього, коли Його вчення надто їх збентежило (від Івана 6:66). Багато хто хибно розумів Його місію, вважаючи, що Він прийшов очолити повстання проти римлян та відновити незалежність Ізраїля. Його слухачі й учні насилу розуміли істини Його звістки, плутаючи духовні істини з фізичною реальністю (від Івана 2:20; 3:4; 4:15, 31-34; 6:50-54; 8:22, 33-39).
Можливо, вас зрадили. Ви довіряли близькому другові, а він розносив сказані вами по секрету слова тим, хто міг вам нашкодити. Може, ви приватно сповідали якийсь гріх вірному другові, а він зрадив вашу довіру і розповів про це іншим. Може, ви покладалися на довіреного співробітника, а він передав цю інформацію конкурентам. Ви питаєтеся, чи розуміє хтось, чому вам так гірко? Ісус розуміє. Юда, один з дванадцяти апостолів, якого Він називав другом, зрадив Його властям знаком дружнього привітання – поцілунком (від Матвія 26:47-49). Можливо, нерозуміння приходить у формі жорсткої критики. Чим дужче ви намагаєтесь діяти правильно, тим більший словесний вогонь спрямовують на вас. Може, ви дійшли до того, що не можете робити ніяких правильних учинків, бо хтось на вас тисне. Ісус теж відчував гострі стріли критики від впливових релігійних лідерів свого часу. Дивлячись на Нього через окуляри законницької самоправедності, вони знаходили недоліки у всьому, що Він робив або казав. Коли Ісус спілкувався з відомими грішниками і митниками, щоб показати, що їх люблять, фарисеї пирхали: „Чому Він їсть разом із цим непотребом?” (від Матвія 9:11, НЖП). Коли вони побачили, як Він підібрав кілька колосків на благенький суботній обід, вони роздратувались: „Твої учні не повинні цього робити! Протизаконно збирати врожай у суботу” (від Матвія 12:2, НЖП). Вони скаржилися на те, що Ісус не дотримується традиційного ритуального миття рук перед їжею (від Матвія 15:2). Коли Ісус простив гріхи немічного, вони були глибоко ображені: „Він богохульствує! Хто годен прощати гріхи, крім самого Бога?” (від Марка 2:7, НЗСМ). Навіть коли Він дивовижно зцілив сліпородженого, Його безжальні критики побачили в цьому тільки те, що Він порушив закон, працюючи в суботу (від Івана 9:1-34).
Але, мабуть, жодне нерозуміння не є болючішим від насмішок. Привід для насмішок може бути різний – серйозний чи дрібний. Може, вас висміяв співробітник через те, що ви відмовилися проставити позавчорашню дату в накладній або зробити приписки у звіті про витрати. Може, вас висміюють за те, що ви відмовляєтеся дивитись фільм або телесеріал, які ви вважаєте аморальними. Може, вас висміюють за вашу віру в істинність Біблії і в те, що Христос є тим, за кого Себе видавав. Навіть якщо ви знаєте, що все це правильно, насмішки змушують вас почуватися самотньо. Ви відчуваєте себе на узбіччі життя, яке проходить повз.
Насмішки особливо болюче вражають молодих людей. Їхні однолітки можуть бути неймовірно жорстокими. Стурбовані пошуками свого місця в житті, підлітки знаходять безпеку в уподібненні один до одного. Коли хтось виходить за межі кола, притаманна групі невпевненість запускає захисний механізм у вигляді насмішки. Така насмішка може бути дуже холоднокровною. Дітей висміюють за будь-що, що робить їх не такими, як усі: за не ті черевики чи не ту марку одягу, за окуляри, за те, що ти надто худий чи надто товстий, за довгі ноги чи довгий ніс, за не тих друзів, за веснянки, за відмову від матюків, наркотиків, алкоголю, сексу, за повагу до батьків, за віру Христову, за молитву.