Що найбільше дошкуляє молоді в насмішках, так це те, що вони здебільшого нічого не можуть зробити з тим, за що з них глузують. Вони не можуть поміняти свій зріст, вони мусять носити той одяг, який може собі дозволити їхня родина, вони не можуть припинити носити окуляри. Така насмішка може привести їх до відчаю, бо їм конче потрібний хтось, хто розуміє їхній біль, хто любитиме їх і сприйматиме їх такими, які вони є – з веснянками, окулярами, турецькими джинсами і так далі.
Ісус розуміє, ще й як! З Нього безжально насміхалися під час арешту та суду. Римські солдати, що стерегли Його, глузували з Нього, бо Він стверджував, що Він цар:
„Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряну одежу, на голову сплели тернового вінка, а в праву руку дали ціпок. Впавши на коліна перед Ним, почали глузувати з Нього: „Ми славимо Тебе, Царю Юдейський!” Вони били Його палицями по голові й плювали на Нього” (від Матвія 27:28-30, НЗСМ). „Вони також зав’язали Йому очі й все запитували: „Пророкуй! Хто Тебе вдарив?” І говорили багато іншого Йому, щоб образити Його” (від Луки 22:64-65, НЗСМ). „Коли Ісус висів на хресті, стікаючи кров’ю, ті, хто бачив Його, казали: „Спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!” Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузуючи, говорили: „Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста – і повіримо в Нього. Він покладав надію на Бога; хай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я – Божий Син!” Так же само розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього” (від Матвія 27:40-44, РТ). „Воїни також підійшли й збиткувалися з Нього. Вони запропонували Йому виноградного оцту і також примовляли: „Якщо Ти цар Юдейський, то врятуй Себе!”” (від Луки 23:36-37, НЗСМ).
* *
Я підозрюю, що я жартував разом з моїми друзями з п’яної поведінки мого батька, щоб відвести їхні насмішки. Якщо б я міг показати, що ототожнюю себе з ними, а не з моїм батьком, вони б не стали висміювати мене за те, що я – син такої нікчемної людини. Я був упевнений, що вони не змогли б зрозуміти мої справжні почуття – глибоке приниження і біль душі. Я був упевнений, що ніхто не зможе зрозуміти той біль, коли всі дивляться на тебе і знають, що твій батько – гіркий п’яниця. Тож я сховав свої почуття та приєднався до насмішок над ним, щоб вони менше дошкуляли мені.
Навіть після того, як я став християнином, я ніс у собі цей біль, все ще відчуваючи це постійне приниження, яке я міцно приховав усередині себе, побоюючись реакції людей. Коли я більше дізнався про Христа, то зрозумів, що Він пережив дещо подібне до мого. Через унікальні дивні обставини Його народження люди знали, що Його матір Марія була вагітна ще до того, як побралася з Йосипом. Звісно, люди не розуміли правди, тож можна бути впевненим, що вони чимало злословили про цю сім’ю в спину, а можливо, інколи й казали дещо в обличчя. Ми знаємо, що тавро безбатченка переслідувало Ісуса і в дорослому віці, бо Іван записав непристойний натяк деяких фарисеїв, що протистояли Ісусу (від Івана 8:41). Можна бути практично впевненими в тому, що все Своє життя Він прожив під знаком підозри в незаконному народженні. Тож хіба я можу продовжувати стверджувати, що ніхто не розуміє мого приниження через проблеми з батьком? Ясно, що ні. Я знаю, що Ісус розуміє, через що я пройшов. Він Сам мав дуже подібний досвід.
Звичайно, Ісус зазнав у Своєму людському житті не лише неприємності. Він також знав, що таке, коли тебе люблять і приймають. Йосип і Марія любили Його і приймали повністю як свого сина, незважаючи на Його божественне походження. Він знав радість виконання волі Небесного Отця, і напевно Йому було дуже приємно чути голос Отця, що сказав: „Це Мій улюблений Син. Я цілком задоволений Ним!” (від Матвія 17:5, НЖП). Незважаючи на свою людську слабкість та недоліки, Його учні (крім одного) були щиро віддані Йому. Були в Нього й інші друзі – Марія, Марта, Лазар, які були готові піти на все заради Нього. Він розумів радість людської дружби та любові.
Ісус зазнав також радість людських досягнень і перемог. Без сумніву, Він відчував задоволення від завершення роботи над гарним столом. Він захоплювався, коли люди позитивно реагували на Його дії з вірою. Він вдало підготував дванадцятьох, які пішли й змінили світ. Він пережив остаточну перемогу над раніше непереможним ворогом – смертю.
Христос, Слово, що стало тілом, показує нам, що Він знає все про людське життя в його злетах і падіннях. Та здається, що саме у хвилини падіння ми найдужче потребуємо розуміння. Проблема страждань і болю – відвічне питання в умах багатьох скептиків, філософів і віруючих. На цю проблему є чудові зрозумілі відповіді, але питання про горе та страждання не повинні ставати перешкодами на шляху прийняття християнських істин. Утім, хоч інтелектуальна апологія болю має свою належну цінність і значення, жодне з пояснень не задовольняє так, як цей простий факт: що б тобі не доводилося терпіти, що б ти не відчував, наскільки б ти не був виснажений своїм болем, Бог не покине тебе страждати на самоті. Він прийшов і розділив з нами цей недоладний світ. Він сказав: „Я знаю, що коли ти відчуваєш виснажливий біль, не допоможе жодне раціональне пояснення. Тобі не потрібне запевнення в тому, що це мине. Ти не хочеш чути, що є надія на те, що завтра буде краще. Ти не хочеш чути, що в усьому, що відбувається, є гарний бік. Тобі просто потрібний хтось, хто б зрозумів. Я тебе розумію. Я знаю, через що ти проходиш. Я з тобою, бо Я люблю тебе. Я не покину тебе страждати на самоті”.
Ці слова – звістка від Бога, що став одним з нас.