Люди зверхньо поглядали на Закхея усе його життя. Він був невисокого зросту, і напевно ще з підліткового віку його дражнили за цей малий зріст. Вважаючи себе неважливим в очах інших, він, можливо, навмисне збільшував цінність, як для себе, так і для інших, накопичуючи багатство. Ми можемо уявити, як він каже: „Я їм покажу. Я зроблю так, щоб вони сприймали мене. Цей маленький чоловічок стане великим чоловіком. Я здобуду їх повагу тим, що стану заможним. Усі поважають заможних, незалежно від того, як вони нажили багатство. Двері відчиняються для багатих, і скрізь для них стелять червону доріжку”. Таким чином цей єврейський чоловік став збирачем податків для римлян, ненависних гнобителів євреїв, які окупували їхню країну. Налаштований на успіх, він швидко опанував всі хитрощі свого ремесла – як виявити брехню про приховані гроші, як за допомогою погроз та доносів натиснути на багатіїв, як примусити купців та землеробів заплатити удвічі більше, ніж вони заробили, та як видерти останній динарій у бездомної вдови.
Закхею знадобилося небагато часу, щоб стати одним із найкращих і найзаможніших збирачів податків у країні. Так, як він і передрікав, люди більше не ставилися до нього як до порожнього місця. Але чомусь ця здобута ним „повага” не задовольняла його. Навіть коли люди кланялися та розшаркувалися перед ним, говорили улесливі слова, він бачив ненависть в їхніх очах та відчував гризоту через докори сумління. Він знав, що вони не сприймають його по-справжньому як особистість, а скоріше бояться того, що він може зробити з ними, та гидують ним через співробітництво з римськими окупантами. Що стосується справжнього сприйняття, Закхею велося не краще, ніж тоді, коли в нього нічого не було.
Цілком можливо, що саме це почуття несприйняття та ізоляції привело цього маленького чоловіка на вулицю, коли він почув, що мандрівний рабин Ісус іде до Єрихона. Він чув розповіді про те, що Ісус зробив в інших містах, – зцілення, вигнання бісів, насичення великого натовпу жменькою їжі, та про Його зіткнення з самоправедними фарисеями. Схоже, у нього не було жодної думки щодо того, що міг би чи став би робити для нього Ісус, але саме відчуття невдоволеної потреби привело його до натовпу, що збирався на головній вулиці міста. Лука розповідає нам: „Закхей прагнув побачити, хто ж такий Ісус. Але через великий натовп він не міг побачити Ісуса, через те, що був Закхей низький на зріст. Закхей забіг наперед усіх і заліз на чинару, щоб побачити Ісуса, бо Він якраз мав пройти повз дерево. І коли Ісус дійшов до цього місця, Він підвів очі й промовив: „Закхею, мерщій злазь, бо Я мушу сьогодні зупинитися в твоєму домі”. То Закхей швидко зліз на землю й радісно привітав Ісуса” (від Луки 19:3-6, НЗСМ).
Далі Лука розповідає, що натовп був засмучений тим, що Ісус збирається пообідати з такою людиною. Розділити трапезу з людиною значило прийняти її, а Закхей був надто відомим грішником, щоб його ось так легко прийняти. Ми нічого не знаємо про розмову, яка відбулась того дня між Закхеєм та Ісусом, але знаємо, що ця зустріч змінила життя цього збирача податків. Лука розповідає нам, що Закхей сказав Ісусові: „Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, – верну вчетверо” (від Луки 19:8, Ог.).
Коли Христос проходив повз те дерево, Він знав все про Закхея, про його огидне минуле, повне обману та кривди. Ісус легко міг поглянути на цього чоловіка, що сидів на гілках, докорити йому та вимагати, щоб він розкаявся у своєму лихому минулому, щоб уникнути пекельного вогню. Замість цього Він простягає йому знак повного прийняття, відомий у цій культурі: „Закхею, ходімо пообідаймо разом – ти і Я”. В результаті цього дружнього запрошення збирач податків перетворився на нову людину.
Уявімо, що Ісус вирішив докорити Закхеєві за його численні гріхи. Чи був би результат тим самим? Малоймовірно. Ісус розумів глибоку потребу цього чоловіка в прийнятті. Авжеж правда, що Закхей провів усе життя, намагаючись задовольнити цю потребу неприйнятним шляхом, але Ісус вирішив його прийняти, незважаючи на його гріх. Він показав тим, що прийняття стосується не того, що людина робить, а того, ким вона є. Ісус побачив глибоку потребу Закхея в прийнятті і відповів на цю потребу, перш ніж зробив ще щось. Через любляче прийняття Христа бар’єри цього чоловіка були зруйновані, і він захотів визнати глибину гріха у своєму житті та покаятися в ньому.
Сьогодні, коли хтось чує людину, яка визнає свої гріхи і хоче змінитися, існує поширена тенденція до того, щоб покращити його самопочуття, зменшуючи серйозність його гріха. „О, саме так. Напевне, ви не мали цього на увазі. Усі ми грішимо, і ваші гріхи не гірші за гріхи інших. Вам не треба так перейматися через це. Вам не треба займатися відшкодуванням збитків тим людям, стосовно яких ви вчинили несправедливість; все це спливло за водою”. Але Ісус не говорив нічого подібного. Він скоріше схвалив визнання Закхеєм його неправоти при збиранні податків та його рішення виправити все на добро. Він відповів: „Сьогодні на дім цей спасіння прийшло” (від Луки 19:9, Ог.). Коли Закхей вирішив зійти зі свого гріховного шляху, Ісус дуже зрадів з його рішення, бо це означало, що Закхей викинув за борт той вантаж, який заважав йому жити вічно в присутності святого Бога.